Читати книгу - "Таємниця Михайла Грушевського"

Цю роботу за нього, за народ, так само, як і за кожну людину, зроблять інші.

Заберуть твою пам’ять про їхнє, народу й людини, походження, пращурів, батьків.

Заберуть пам’ять про їхню, народу й людини, землю, мову, пісні, весільні звичаї.

Заберуть пам’ять про їхніх, народу й людини, героїв та блазнів, перемоги й поразки.

Заберуть пам’ять про їхніх, народу й людини, провідників і зрадників, героїв та покидьків.

Заберуть пам’ять про їхніх, народу й людини, мислителів, поетів, учителів, музикантів, художників та вільних будівників.

Народ, так само, як і кожна людина, має виконати свій обов’язок. Обов’язок цей установив Творець цього світу, і жоден народ, так само, як і жодна людина, оминути його не може.

Інакше – забуття, найстрашніше з яких – забуття при житті.

Вибір – за кожним народом, так само як і за кожною людиною.

Оминути цей вибір неможливо.

Post Scriptum

Після того, як рукопис цієї книги було передано до видавництва, 3 липня 2009 р. у Вільнюсі завершилася вісімнадцята щорічна сесія Парламентської асамблеї ОБСЄ. У заключному документі, Вільнюській декларації, викладено низку рекомендацій для урядів країн – учасниць ОБСЄ. Документ, ухвалений 213 голосами парламентаріїв 50 країн, містить 28 резолюцій, присвячених актуальним питанням – від заходів щодо подолання всесвітньої фінансово-економічної кризи до проблем забезпечення свободи висловлення в Інтернеті.[410]

Серед інших ПА ОБСЄ ухвалила резолюцію, проти якої проголосувала делегація Російської Федерації, «Возз’єднання розділеної Європи: заохочення прав людини та громадянських свобод у регіоні ОБСЄ в ХХІ столітті». Посилаючись на Загальну декларацію прав людини Організації Об’єднаних Націй, гельсінський Заключний акт та Хартію Європейського Союзу про основні права, резолюція констатувала:

– в п. 3: «в двадцятому столітті європейські країни випробували на собі два потужні тоталітарні режими, нацистський та сталінський, які несли із собою геноцид, порушення прав та свобод людини, воєнні злочини і злочини проти людства»;

– в п. 6: «нагадуючи, що знання історії допомагає уникнути повторення подібних злочинів, а відверте та ґрунтовне обговорення історії буде сприяти примиренню на основі істини та поваги до пам’яті загиблих», Парламентська асамблея ОБСЄ «знову підтвердила свою єдину позицію, яка відкидає тоталітарне правління в будь-якій формі, незалежно від її ідеологічної основи» (п. 11) та «настійно закликала державиучасниці» «продовжувати вивчення тоталітарної спадщини і підвищувати обізнаність громадськості, розробляти та удосконалювати навчальні посібники, програми та заходи особливо для молодих поколінь про тоталітарну історію, людську гідність, про права та основні свободи людини, плюралізм, демократію та терпимість».[411]

ПА ОБСЄ також закликала запровадити День пам’яті жертв сталінізму й нацизму й відзначати його щороку 23 серпня, в день підписання Московського пакту, відомого в історії як «пакт Молотова – Ріббентропа», яким у 1939 р. Сталін та Гітлер уклали військово-політичний союз, поділили Європу та розв’язали Другу світову війну.

Ми не можемо і не повинні забувати також і тих, чия діяльність спричинилася до встановлення на території нашої Вітчизни людожерського комуністичного режиму, зокрема українські націонал-соціалістичні партії та їхніх лідерів, насамперед Михайла Грушевського, Володимира Винниченка та їхніх політичних спільників.

Ми не можемо і не повинні забути тих, хто на століття унеможливив мирний, продуктивний розвиток нашого народу, не допустивши відновлення на сучасних українських теренах правової держави, яка існувала тут від ХІ століття.

Сподіваюся, що ця робота стане першим відгуком на резолюцію ПА ОБСЄ «Возз’єднання розділеної Європи: заохочення прав людини та громадянських свобод у регіоні ОБСЄ в ХХІ столітті».

Прикінцеві положення

або висновки спеціально для президентів, прем’єр-, віце– і просто міністрів, голів Верховної Ради та їх заступників, секретарів та заступників секретарів Ради національної безпеки і оборони, народних депутатів, лідерів політичних партій та їх активістів, журналістів, політологів і просто коментаторів усього сущого в усіх українських та закордонних ЗМІ, а також фахівців та аматорів з написання, переписування та удосконалювання Конституцій України.

Системний аналіз українознавчих досліджень 1991—2008 рр. дозволяє постулювати такі аксіоматичні положення:

1. Сучасна держава Україна являє собою конгломерат нетотожних за обставинами походження та розвитку земель, об’єднаних в одній державі терористичними та/або адміністративними методами.

2. Держава Україна в її сучасному стані приречена.

3. Яких-небудь суттєвих історичних, ментальних, правових, культурних, ідеологічних, економічних, психологічних або будь-яких інших причин, які уможливили би її продуктивний розвиток на власній основі, не існує.

4. Сучасна держава Україна, подібно до сучасної Бельгії, виразно складається з двох виразно окреслених історико-культурних територій та спільнот.

5. Територія власне «України-Руси» має кордони за лінію «Хутір Михайлівський – сучасний північно-східний кордон України по правий берег р. Ворскла – по правому берегу р. Ворскла до її впадіння в р. Дніпро біля м. Кременчук – Кременчук – Олександрія – Знам’янка – правий берег р. Велика Вісь – Умань – Бершадь – Піщанка – лівий берег р. Дністер – Новоселиця – сучасний україно-румунський, україно-словацький, україно-угорський, україно-польський, україно-білоруський кордони – Хутір Михайлівський».

6. Територія сучасної держави Україна, розташована на схід від лінії «Ворскла – Дніпро», є за походженням відмінною від першої політичним, економічним, історичним утворенням.

7. Спільнота, яка проживає на території умовної «України-Руси», та спільнота, яка проживає на решті території сучасної України, – дві відмінні спільноти за обставинами походження, історичного розвитку, мовою, конфесіональними уподобаннями, культурними орієнтаціями тощо, які мають латентний конфліктний характер.

8. Поєднати орієнтації та уподобання обох спільнот у межах даної політичної системи неможливо.

9. Продуктивний компроміс між цими спільнотами якщо і можливий, то виключно за зразком Фландрії та Валлонії.

10. Будь-яка централістична модель побудови політичної системи України прирікає державу, країну, державні інститути, соціум, громадян на перманентні конфлікти, стагнацію та занепад.

11. Єдиною продуктивною формою державного устрою «України-Руси» може бути правове федералістичне об’єднання самоуправних громад із делегацією деякої частини повноважень конституційно суворо обмеженій кількості центральних органів влади.

12. В основу конституційного устрою «України-Руси» треба покласти принципи, запропоновані 1920 р. М. Драгомановим та професором Київського університету Св. Володимира Оттоном Ейхельманом.

5 серпня 2009 р.

Київ

Додатки

Додаток 1

Члени Малої ради станом на 12 липня 1917 р.

Балабанов М. – РСДРП(об)

Чижевський Д. – РСДРП(об)

Зарубін О. – ПСР

Саражієв – ПСР

Скловський І. – ПСР

Сухових – ПСР

Крупнов С. – КДП

Коненко – РСДРП(б)

Гольдельман С. – Поалей-Ціон.

Менчковський П. – Поалей-Ціон.

Гутман М. – ОЄСРП

Зільберфарб М. – ОЄСРП

Литваков – ОСЄРП

Хургин – ОСЄРП

Шац-Анін М. – ОСЄРП

Золотарьов А. – БУНД

Лібер (Гольдельман) М. – БУНД

Рафес М. – БУНД

Темкин А. – БУНД

Сорокін – сіоніст.

Сиркін М. – сіоніст.

Шелтман – сіоніст.

Корсер – ППС (лівиця)

Почентовський – Польський с.-д. централ.

Рудницький В. – Польський с.-д. централ.

Левинський – ППС (лівиця)

Бойко В. – УПСФ

Кушнір М. – УПСФ