Читати книгу - "Гордівниця Злата"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На ранок у палаці ніхто не сумнівався, що в королівській родині народилася двійня. Життя йшло своїм звичаєм. Дітей назвали Гордієм і Глібом. Невдовзі після хрестин Злата йшла палацом і раптом почула знайомий голос.
— Зачекай, красунечко. У мене до тебе справа є.
З-за колони вийшла Віщунка. Злата здригнулася, але постаралася опанувати себе.
— Навіщо ти переслідуєш мене? Що тобі треба? — холодно запитала вона.
— Те саме, що й раніше: твоя душа.
— Тоді я відповім тобі так само, як і раніше: не бувати цьому!
— Не гарячкуй. Я ж не задурно прошу, а в обмін, — хитро підморгнула відьма.
— В обмін? Що ти можеш запропонувати мені, щоб я продала свою душу! — обурилася Злата.
— Твого сина. — Побачивши, як Злата сполотніла, стара огидно захихикала: — Хіба це не чесна угода? Віддай мені душу, і я дам спокій твоєму синочку.
Злата з викликом глянула на стару й рішуче промовила:
— Навіщо дітям мати, у якої немає душі? Йди геть. Я боротимусь до останнього, щоб захистити своїх дітей.
— Он як?! А ти анітрохи не змінилася. Усе така ж норовиста й дурна. Ну що ж, я дам тобі час порозумнішати. Десять років можеш роздумувати над моєю пропозицією, а після закінчення цього терміну, коли король збереться оголосити ім’я свого спадкоємця, я прийду знову.
— І знову одержиш відмову. До того ж за десять років занадто рано вибирати спадкоємця престолу, — заперечила Злата.
— Як знати. Може, ти заспіваєш інакше. Двійня в королівській родині не перед добром. Двом на одному троні тісно. Може статися, тобі придасться моя допомога.
— Ніколи! Варто звернутися по допомогу до зла, як вона обернеться стократним злом. Іди геть з моєї дороги! — наказала Злата.
— Слухаюся, Ваша Величносте. Прошу вас, не гніватись, а то я злякалася, аж жах, — глузливо проговорила стара та єхидно додала: — До побачення. Через десять років.
Відьма розтала в повітрі. Злата в безсиллі обперлася об колону. Як не бадьорилась вона перед Віщункою, поява старої не на жарт стурбувала її. Однак у запасі було десять років. Поміркувавши, Злата вирішила, що за цей час зуміє придумати, як позбутися чаклунки.
Розділ 3Брат мій — ворог мій
Спливав час. Осінь приходила на зміну літу й обсипала ліси позолотою. Потім налітали грабіжники-вітри й зривали з дерев дороге вбрання, а зима вкривала змерзлу землю пуховою шаллю. Хуртовини й заметілі без утоми намітали замети, й здавалося, сніжному царству не буде кінця, але знову дзвеніли краплі, сповіщаючи про прихід тепла. Так пролітав рік за роком, принци росли.
Блакитноокі, з золотими кучерями, які вони успадкували від матері, близнюки були схожі як дві краплі води, але варто було ближче познайомитися з хлопцями, як їх вже неможливо було сплутати.
Гордій любив верховодити й віддавав перевагу гамірним забавам. Гліб був тихим і відлюдкуватим. Гордій звик до захоплення й вміло користувався своєю привабливістю. Гліб, навпаки, ненавидів свої довгі вії й дівчачі кучерики. Він навіть намагався розпрямити їх, але неслухняні локони знову закручувалися в спіраль. Гордій знав собі ціну й був сповнений королівського достоїнства. Гліб волів залишатися в тіні та не хизувався своїм походженням. Брати не ладнали з пелюшок і вічно знаходили приводи для сварок.
Одного разу, вичекавши, коли брата поблизу не було, Гліб вислизнув у парк й попрямував добре знайомою алеєю. Час від часу він озирався, щоб переконатися, що Гордій не йде слідом за ним. Нарешті хлопчик зупинився, боязко озирнувся й пірнув у зарості самшиту.
Тут, у затишному куточку парку, відділеному від іншого світу живоплотом, знаходилося його секретне королівство. Гліб ще торік випадково знайшов старий, вимощений з каменів грот. Поряд протікав струмок, порослий осокою та папороттю. Місце було таємничим і усамітненим. Останнім часом Гліб прибігав сюди не заради забави.
Хлопчик зайшов до гроту, присів навпочіпки й зазирнув під кам’яну лаву, де зяяла діра, непримітна зовні. Несподівано за спиною почувся голос брата.
— Ось де ти! Що ти там ховаєш?
Захоплений зненацька, Гліб поспішно підхопився. Йому здавалося, він вжив усіх запобіжних заходів. Хто б міг подумати, що Гордій усе-таки вистежить його.
— Нічого, — відмахнувся Гліб, гарячково міркуючи, як відвести звідси брата, поки він не відкрив його таємниці.
Але Гордій не збирався йти. Він по-хазяйськи обстежував грот, начебто це місце вже належало йому.
— Непогане місце. Я влаштую тут свій штаб, — сказав він.
— Не ти знайшов грот, — заперечив Гліб.
— Ну то й що?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гордівниця Злата», після закриття браузера.