Читати книгу - "П’ятий номер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Воду газіровану продаю, – незворушно відказала Валька.
Зайшов Горбатий, тягнучи під пахвою малого з голим задом.
– Щоб мені просився, пойняв! – крикнув Горбатий і жбурнув малого на ліжко.
– А ти, Петрику, на базар уже не ходиш? – спитав Микола.
– Вже там урвалася ниточка, – сказав Горбатий, присідаючи до столу. – Я тепер Вальчиних дітей гляджу. Ну, а гриби починаються, то по гриби ще ходжу. Беруть, аж просять!
– І рибу продаєш, – сказав незворушно Микола. – Піхоцький приносить, а ти й продаєш.
– Ви, Миколо, як міліціонер, – хихикнула Валька.
– Та про це ціла вулиця знає. І про м’ясо Степанове.
За столом запанувала раптом тиша. Валька й Горбатий напружено дивилися на Миколу.
– Забагато ви знаєте! – сказав крізь зуби Горбатий.
– Це я сказав до того, що нам свариться не треба. – І Микола засвітив добродушною всміщкою. – Жити мирно нам треба. А будем жити мирно, то, може, і я вам у пригоді стану.
Вони знову випили: на столі була тільки редиска й хліб. Микола з хрумкотом розжовував редиску.
– Мама, гаму! – сказав голозадий із ліжка.
– На хлібця! – кинув йому шматок Горбатий.
– Баски хоцу! – прогув голозадий.
– Шурко, дай йому ковбаси! – гукнула Валька.
Але Шурко запихав до рота всіма пальцями рештки ковбаси. Малий ревів.
– Заткнись! – заверещала Валька. – Заткнись, бо пояса дам!
Малий і справді «заткнувся». Сидів із розкритим ротом і квадратними очима.
– Умови до життя у вас непідходящі, – сказав Микола. – Півпід вал, двоє дітей та й інвалід. Писати вам треба.
– Куди ж писати? – зацікавився Горбатий.
– Начальству писати. Мовляв, так і так, неудобне життя, діти й інвалід. Вони зараз на це дивляться.
На столі стояла порожня пляшка.
– Подай, Петю, ще ту самогонку, – ліниво озвалася Валька.
– А може, я лучче збігаю, – трохи невдоволено сказав Горбатий.
– Давай самогонку, сказала!
– А вона без зілля? – по-п’яному витріщився Микола.
– Він боїться! – тонко вигукнула Валька і розсміялася. – Чуєш, Петю, він боїться!
Горбатий ніс, хихикаючи, зелену пляшку з увігнутим дном, заткнуту чорним гумовим корком.
– Та ми ж самі будемо з вами пить, – мирно сказав Горбатий. – А хто собі лиха хоче?
– Заткнись, Петька, – сказала Валька і присунулася до Миколи ближче. – Хай от Микола про нову квартиру розкаже.
– Написать вам треба, – сказав Микола, гикнувши. – Хочете, я й напишу. Дай-но води, Петрику, зап’ю!
Він знову гикнув і повів мову далі, коли вже напився води.
– Слабкий я на випивку, – сказав. – Та от, хочете, я й напишу. Там, на районі, до мене багато підходять, щоб я написав. А добре діло людям чому не зробить? Матимете нову квартиру в новому будинку, тепер їх до чорта будують!
– Остогидла мені ця конура! – скрикнула Валька.
Горбатий наливав у чарки.
– Мені не лий, – сказав Микола. – Я вже більше не питиму, нє! Голова в мене до випивки слабка: зовсім я уже п’яний. Добре діло я вам зроблю, чому не зробить. Добре діло зробить – це для мене як дитині цукорка з’їсти!
– І-і! – сказала Валька, присуваючи до себе чарку. – Микола боїться нашу самогонку пить. Дивись, як її треба.
Вона перехилила до рота чарку і за мах ковтнула все, що в ній було. Горбатий поспішив за сестрою, відтак утер губи.
– Хороша водка, – сказав скоромовкою. – Зовсім не худша казьонки. Я її беру в такому місці, що не обдурять.
Валька сиділа, підперши рукою щоку.
– Заспівай, Петю, – попросила вона розчулено. – Може, от і Микола з нами заспівав. Давай, серденько.
«Серденько» заспівав. Високим, гарним і чистим голосом, широко розтуляючи рота: звук був такий сильний, що аж шибки задзеленчали.
– Петя міг би в артисти піти, – сказала Валька, втираючи око. – Коли б не був він калічка, їй-богу, зі сцени міг би співать. Так уже славно виводить!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятий номер», після закриття браузера.