Читати книгу - "Шрам"

«Одноока муха» давненько не бачила таких гостей, чи ж варто було дивуватися, що всі присутні мовчки витріщилися на нових відвідувачів. Навіть Фагірра перервав допит і насупився.

Карвер обвів студентів круглими, злегка затуманеними очима — новоспечений лейтенант теж був п’яний, однак від погляду його не сховався ні Егерт, який скорчився в темному кутку, ні Фагірра, що присунувся до нього.

— А-а! — вигукнув Карвер голосно й радісно. — Це твоя подружка?

Усі мовчали. Тупаючи ботфортами й чіпляючись шпорами за все навкруги, Карвер перетнув трактир і зупинився навпроти Егерта й Фагірри, стилет якого був надійно схований від сторонніх очей під масивним столом.

— Я чогось не розумію, — задумливо протяг Карвер, переводячи погляд з Егерта на Фагірру й назад, — хто тут чия подружка, га? Боніфоре, — він оглянувся на приятеля, — дивись, як голуб’ята сидять, один до одного пригорнулися… — Він гикнув і продовжив, звертаючись до другого свого супутника, який у такий спосіб віднайшов, нарешті, своє ім’я: — Дірку… А давай їх обох заберемо… Що нам цього, другого… знедолити, чи що?

Солль відчув, як знехотя відсувається отруєне вістря, і зітхнув вільніше.

— Агов, добродії зі шпагами! — Студенти зібралися в тісну групку, і спрямовані на прибульців погляди виражали аж ніяк не зворушливу прихильність. — Ви щось загубили? Допомогти знайти?

Карвер покосував на неозброєних юнаків і недбало сплюнув на затоптану дощану підлогу. Плювок невдало потрапив на чобіт вусатому Дірку, той поспішно витер постраждалий ботфорт об халяву другого. Дзвякнула шпора.

— Вставай, Соллю, — задушевно запропонував Боніфор. — Прощайся з милим… Пора.

Скосивши очі, Егерт бачив, як отрутне жало стилета ховається в мініатюрних залізних піхвах у Фагірри за халявою, йому хотілося гаряче розцілувати й Карвера, і Боніфора, і вусатого Дірка.

Карвер тим часом зробив крок уперед, і рука його чіпко вхопила Егерта за комір. Виникла певна незручність, бо одночасно ту ж операцію захотіли зробити й Дірк із Боніфором. Фагірра неспішно підвівся й відступив убік.

— Гей-ей-ей! — застережливо закричало відразу кілька голосів. Щільна групка студентів розпалася, і вчені юнаки оточили гуардів і Егерта.

— Соллю, що це за..?

— Ґудзички он як блищать… Пообриваємо?

— Дивись-но, троє на одного, та ще й зуби скалять!

— Дайте Соллю кілька ножиків, нехай кине… Ґудзички самі відпадуть!

Карвер зневажливо посміхнувся й поклав руку на ефес, стіна студентів трохи відсунулася, однак учені юнаки не поспішали розбігатися.

Саме тоді Лис, упоравшись із природними потребами, повернувся в трактир у найкращому настрої. Проштовхавшись крізь юрбу товаришів і окинувши поглядом трьох озброєних візитерів, які нависали над блідим Соллем, Гаетан миттю оцінив ситуацію.

— Тату! — завищав він, кидаючись на шию Карвера.

Дірк із Боніфором залишили Егерта в спокої й здивовано витріщилися на рудого хлопчака, який ридав на лейтенантових грудях.

— Татусю… Нащо ти ма-аму кинув?

Студенти захихотіли. Карвер розлючено намагався віддерти руки Лиса від нашивок і еполета.

— Ти… ти… — чмихав він, не в змозі нічого додати.

Лис обхопив його ще й коліньми, Карвер ледве втримався на ногах. Гаетан ніжно взяв його за вуха.

— Ти пам’ятаєш, як тяг мою маму на сінник?!

— Та заберіть його! — гаркнув Карвер товаришам.

Лис із сумом вигукнув:

— Як?! Ти відмовляєшся?!

Зіскочивши з лейтенанта, він, вражений, вп’ялив у нього круглі очі кольору меду.

— Відмовляєшся від рідного сина?! Та подивись на мене — я ж твоя копія… Противна ти пика!

Студенти розреготалися, і навіть Солль слабо посміхнувся. Дірк нервово оглядався, а Боніфор усе швидше обертав налитими кров’ю очима.

Миттєво, наче осяяний здогадом, Лис підозріливо зіщулився примружився.

— А може… А може, ти взагалі не вмієш робити дітей?!

Карвер, отямившись нарешті, вихопив шпагу. Студенти відсахнулися, тільки Лис, гірко скривившись, узяв зі столу перечницю й, нешироко розмахнувшись, висипав її вміст в обличчя лейтенантові.

На дикий крик збіглися хазяїн, кухар і прислуга. Задихаючись і кашляючи, обличчя Карвера вмить стало бурячковим, і він осів на підлогу, намагаючись видряпати власні очі. Дірк і Боні фор, у свою чергу, вхопилися за зброю — на голови їх зусібіч посипалися табуретки, пивні кружки й кухонне начиння, що потрапило під гарячу студентську руку. Обсипаючи кпинами й образами, залишаючи за собою гори перевернутих меблів, намарне розмахуючи клинками й обіцяючи ще повернутися, добродії гуарди безславно залишили поле бою.

Наступного дня Торія звично піднялася на свою драбину, заглянула в лекційний зал через кругле віконце… і не побачила серед студентів Егерта Солля.

Не раз і не двічі пробігши очима по рядах, вона насупилася. Відсутність Егерта зачепила її — адже на кафедрі був її батько! Спустившись, вона деякий час роздумувала, розсіяно спостерігаючи за веселими іграми кота-мишолова, потім, незадоволена собою, відправилась у флігель.

Дорогу до цієї кімнати вона пам’ятала чудово. Дінар не любив, коли вона приходила до нього, — певно, соромився. Втім, вона все одно приходила й всідалася на край столу, бідака тим часом метушився, збираючи розкидані речі й долонею стираючи пил з підвіконня…

Згадавши про Дінара, Торія зітхнула. Підійшла до знайомих дверей, пом’ялася в нерішучості, за дверима стояла тиша й, найімовірніше, у кімнаті взагалі нікого не було. «Як жахливо я виглядаю», — подумала Торія й, постукавши, увійшла.

Низько опустивши голову, Егерт сидів біля столу. Торія мигцем помітила аркуші паперу, що лежали перед ним, і забруднене чорнилом перо. Солль обернувся назустріч гості й рука здригнулася від несподіванки, зачеплена нею чорнильниця, вмить перекинулася.

Хвилину або й дві обоє мовчки й зосереджено затирали калюжу на