Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

Мечі дзвеніли від сильних ударів, що тремтінням віддавали в руки, а згодом і вони відлетіли подалі давши волю кулакам.

Бій був нерівним, ні у ваговій категорії, ні у віковій, але здаватися ніхто не збирався. Жіноча пластичність та спритність дозволяли без перешкод уходити Адель від ударів, натомість наносячи свої, але чоловіча сила та грубість, роками загартовані в боях та жага вбити – перебороли молодість. Хват, і Даару Прайм опинилася у загарбницьких руках, захоплена за шию своїм супротивником, а за мить розлючений Зодак з усієї дурі вклав її на мармур, навалившись зверху.

 - Помри, - просичав він з усієї сили здавлюючи їй горло, і в цей момент дівочі очі закотилися до верху, зіницями піймавши те, що багато років було сховане в тіні царського трону.

Її тіло потерпало від нестачі кисню, а кістки боліли від тієї сили, з якою здавлювали смертельні лещата, але навіть у тому безкисневому сп’янінні, мозок відтворив картинки з минулого та відкрив свої секрети.

- Що ти робиш? – неочікувано почувся ще один чоловічий голос в якому Адель впізнала Ба-Хана Арека Прайма, який незрозуміло як матеріалізувався біля них. – Зупинися! – гаркнув той, та з усієї сили відкинув того, хто зовсім не відреагував, продовжуючи забирати життя рівної собі.

Масивне чоловіче тіло відлетіло подалі, приземлившись під статуєю та вдарившись об неї крилами, давши дівчині змогу хапатися за життя, жадібно поглинаючи кисень. Гаркаві хрипи потроху стихали, повертаючи душу на місце та відновлюючи ритм серцебиття, і це стало добрим знаком.

- Відійди, якщо сам хочеш жити! – гаркнув Зодак на новоприбулого, що з’явився зовсім не вчасно, стараючись встати на ноги, ніби той був незначною перешкодою на шляху до омріяного.

- Ні, я більше не дам тобі зробити помилку, - відповів правитель Ромівії, якого зовсім не чекали побачити тут, але зважаючи на те, що він щойно допоміг Адель вижити – були дуже раді. - Одного разу, я промовчав, але тепер не стану.

- Хочеш бути ручною тваринкою імператора, як і раніше? – єхидним голосом перепитав Ша Прайм, аби вколоти за живе. - Я впевнений, що ключ у неї. Вона помре, і все буде так, як ми того хотіли!

- Як ти того хотів! – не витримав той. - Це ти заточив імператора в небесній обсерваторії, це ти вбив Даару Мінаха, який хотів повернути імператора народам… - продовжив відверто говорити Ба-Хан.

- А ти не зупинив мене, тож ти не менш винен у всьому, - перебив його Зодак, тицьнувши пальцем у самі груди, що стали щитом, закриваючи Даару.

- Я винен, і я несу своє покарання всі ці роки, вмираючи з середини. Отямся, з-за твоєї жадібності імперії скоро не стане. Зупинися вже! – останні слова вилетіли через крик, які повинні були поставити невірного на місце, але дивлячись у ті люті очі, Арек Прайм зрозумів, що вони пройшли повз вуха.

- Послухай його, Ша Зодак, - почулося хрипле від Лін Прайм, яка поступово прийшла до тями, але ще сиділа на мармурі, не маючи достатньо сил, аби встати на ноги. Голова гуділа та трохи нудило, але навіть не зважаючи на це, вона старалася додати глузду тому, хто його давно згубив. – Навіть, якщо ми не знайдемо ключ та не відкриємо обсерваторію, ти не зможеш панувати далі. Закони, які ти порушив, життя, які ти відібрав – зробили тебе ворогом імперії, який не заслуговує на життя. І навіть, якщо ти вб’єш нас усіх, то не зможеш панувати, бо не стане чим.

- Які вірні зібралися, - фиркнув незадоволено. - Як ви вже озвучили: у мене немає іншого шляху, тож відійдіть, - процідив озлоблений крізь зуби, схопивши за комір Ба-Хана.

- Тобі прийдеться переступити через мене.

- Тоді нехай буде так, - відповів Ша Зодак та першим вдарив правителя Ромівії в лице, затягнувши його в бійку.

Двоє крилатих чоловіків вовтузили один одного не поступаючись. Сірі гіганти нападали на руді крила, а ті, нападали у відповідь, і в цьому сумбурі жіноча стать мала змогу відійти від побоїв. Синці на тілі Адель та криваві порізи боліли, але навіть не зважаючи на це, новоспечена правителька Овірії підповзла до трону, маючи наміри зробити те, за чим сюди прийшла.

Протягнувши руку під основу трону, туди, де любила ховатися в дитинстві, коли батько правив над міністрами, вона намацала дерев’яний щит за яким був її потаємний сховок. Очі засвітилися з новою силою, тільки-но пальці намацали гладку поверхню холодного каменю, і за мить вона дістала кристал, який чекав на неї усі ці довгі роки.

Безцінний скарб мелькнув своїм сяйвом притягуючи погляд усіх присутніх, і Ша Зодак відразу відреагував на знахідку, зробивши її своїм пріоритетом. Далі, секунди здалися вічністю, і в цій сповільненій величині Адель встигла підняти своє титанове чудо та не чекаючи на вірну смерть від руки правителя Аракії, розкрила крила, рвонувши до вікна, через яке випурхнула, як птаха, попередньо розбивши його.

Дзенькіт розбитого скла, що впав на мармур та тваринний рев з внутрішнього двору алькасару, що увірвався в середину, спонукали трьох величних, один за одним вилетіли слідом, аби продовжити боротьбу та вибороти право на життя. І то був початок кінця.