Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

 І я доторкнулася до його руки…тремтіння передалося й мені…Що робити? Як повернути його назад? Як зняти той морок???

- Зорян, ти неймовірний. Ти сильний! Вигадливий! Шалено креативний! З тобою надійно…З тобою спокійно…У мене кров холоне, коли я тебе таким бачу…Повертайся до нас. Ти дуже нам потрібен. Ти мені потрібен. Кажуть, що очі уміють говорити…Але твої  загадкові очі я не можу розгадати. Знаєш вони інколи бувають теплі, немов василькове небо, а бувають опалюють холодом, немов крижаний шторм.

Моє бубоніння не допомагало. Він ніяк не реагував, а паніка вже розпочинала гатити ногами у двері. В голові хаотично металися думки, що робити…Чим його можна шокувати я не знаю…Це й ще сам який завгодно шок доконає…і уже б пора…Та тут погляд переметнувся на Еміля, який теж підійшов до Зоряна, а той бісовий клубок уже був біля його ніг…і слизькі мерзенні створіння тягнулися до хлопця…Мене пересмикнуло.

- Еміль, ти можеш відійти трохи в сторону, - не втрималася я такого близького сусідства.

- ЩО? – уткнув він на мене погляд щирої розгубленості.

- Відійди до дивана, - рикнула до нього.

- Капець! Ненормальна! – вискнув він, але на моє велике полегшення все ж відійшов від того небезпечного клубка.

Так, чим там ще можна привести людину…Зоряна до тями…З підручних засобів хіба що основний інстинкт чи інстинкт розмноження…Щодо першого, то мені здається, що він мене і в несвідомому стані приб’є…А щодо розмноження, то краще вже хай приб’є…

- Селена…Селена…Ти мене чуєш? Що відбувається? Чого Зорян такий? Селено???

- Так! Я зараз спробую дещо, щоб привести його до тями…- скривилася я.

- Що спробуєш? – бубонів він далі. Що це було таке?

- Та помовчи!!! – завила я скаженою собакою.

Я все можу. В мене все вийде. Руки мої теж  ходили ходуном. Дотягнулася до Зоряна. Взяла його обличчя в долоні. 

- Та приходь ти вже до тями…зараза така!!! – простогнала й поцілувала його.

І враження було…от зовсім погане…він сидів стовпом і навіть не ворушився…

- Будь ласка, - прошепотіла я, ловлячи те смачне відчуття відчаю.

І його губи ледь відчутно ворухнулися. Притиснулася міцніше…і за мить була міцно захоплена його руками й цілував уже він мене. З тих міцних обіймів з трудом розпочала видиратися. Коли вже здалося, що мені кисню забракне, він розтиснув руки і я здобула волю. Від Зоряна я відступила і як тільки вдалося віддихатися втупилася в нього поглядом. Той цілком свідомим поглядом дивився на мене. Смикнула бровою.

- Селена, - скривилися його губи. – Що то було?

- По нас, здається, влупили якоюсь магічною хріновиною, - пропищала я й з острахом озирнулася. Клятий клубок зник. Про всяк випадок нервово оглянула себе. І видихнула з полегшення…

Зорян на мої рухи дивився з якимось незрозумілим сум’яттям.

- Ясно! Магічною хріновиною…- потер він обличчя руками.

- Зорян, ти справді шукаєш Єлисея? – вчепився в нього Еміль.

- Шукаю, - зітхнув він і перевів осудливий погляд на мене.

- Нас усіх шибонуло. І то був спосіб, як можна його повернути від бачення мерців до реальності, - буркнула я.

- Хех! Тоді дякую, що мене ти приводила до тями поцілунком. Не знаю за що, але дякую тобі Боже за це, - картинно так приклав він руку до грудей.

- У мене був складний вибір між інстинктом розмноження та інстинктом самозбереженням…

- То мій брат живий? – не відставав Еміль від нас двох.

- Еміль, ми маємо припущення, що він живий. Але поки це невідомо, тому тобі й не казали, - повернувся до нього Зорян, а потім знову приділив мені увагу. -  Відьмочка, я тебе благаю, як доля знову поставить перед таким вибором, обирай розмноження. Воно однозначно безпечніше й капітально приємно.

- Мій брат живий…- пішов накручуватися Еміль.

Від усього цього бардаку я добряче так бісилася. Бо цей тепер нитиме про брата, Зорян ще довго згадуватиме поцілунок, а я була страшенно незадоволена, що не відчула цієї магії, так її за ногу…і бачила той клубок…ще й почуваюсь так, немов кип’ятком плюснули по хребту. О, той клубок добряче зіпсував мені настрій, погриз нерви та познущався з мозку.

- Так, хлопчики та дівчатка, особливо одна відьмочка, наш горизонт планування на сьогодні: зробити чай, подумати, що то було й вирішити, що з цим робити у майбутньому. Завдання ясне? Еміль, до тебе звертаюсь, як до чоловіка, я розумію, що тобі це все важко. Тому без доказів подавати тобі надію ніхто не хотів. Але зберись. Ми зараз сядемо та усе обговоримо. Став чайник.  Селено, твій вираз обличчя говорить, що зараз ми натерпимося лиха. Щоб тебе там не гризло, усе потім. Ми без тебе не справимося. Ти з нами?

- З вами, - закрила я очі руками.

- Тоді ковтнемо чайку й все порішаємо, - бадьоро потер він руки.