Читати книгу - "Невдячна іграшка 18+, МАРСА ЧАУНІК"

– Але як? – стою у подиві

– Я планував нашу зустріч спеціально наступного тижня, але бачиш, як сталося. Життя непередбачувана штука, ніколи не знаєш що буде завтра, – дядько Степан замовкає, розглядаючи моє обличчя. Здається він порівнює мене зі своєю сусідкою Олею Терещенко, моєю мамочкою. Боже, як я скучила за нею, як мені бракує її тепла, ласки всі ці роки. Вирішую запитати, бо коли ще з'явиться така нагода. А цей чоловік знав моїх батьків, особливо маму.

– А розкажіть мені про маму, будь ласка!

– Про маму? – чоловік з сумом  звучно видихає. Ех, донечко, не просте у неї було життя, дуже непросте. А вона була таким світлим промінчиком: красуня, розумниця, позитивна, добра, людяна. Навіть не знаю, які слова ще можна підібрати, щоб охарактеризувати Олю.

– Знаєте, все це мені відомо. Ви краще розкажіть, якщо знаєте, навіщо вона перевелася зі столиці сюди на навчання, як вони познайомились з татком, – дивлюся на нього таким поглядом, якому не відмовляють. І мій візаві здається. Злегка прокашлюється, очевидно збираючи думки докупи й каже:

– Якщо чесно, то там доволі заплутана, темна історія. Ходили різні чутки. Скажу те, що знаю зі слів самої Олі. У неї в столиці стався роман з одним чоловіком. Тоді вона була студенткою другого курсу юридичного, а він виявився трохи старшим за неї, років десь на 15. Кажуть, що він просто гинув за нею, так сильно кохав. Оля теж закохалася в того мачо. Пригадую, якось бачив їх разом – неймовірно красива пара була. Але потім між ними стався конфлікт, через те, що він приховав, ким є насправді. Твоя мама не пробачила йому брехні й втекла зі столиці. А він ніяк не заспокоювався, переслідував, погрожував повернути назад. А тут Оля познайомилась з твоїм батьком. Оля якось розказувала, як під час зливи вони перетнулися в переході між корпусами. Корпуси юридичного й архітектурного там знаходяться поруч. Твоя мама примудрилася промокнути до нитки й тато викликався підвести її до гуртожитку. Відтоді між ними все й закрутилося. Він закохався так, що став на заваді тим переслідуванням київського суперника, спираючись на підтримку впливової родини. Твій дід тоді очолював обласну прокуратуру, що і зіграло ключову роль в тій історії. Принаймі так думали. Твої батьки дуже швидко одружилися, а незабаром вже народилася ти. Правда там був замішаний ще один хлопець, претендент на руку і серце твоєї мами, друг твого батька. Але вона з поміж них вибрала Романа Ольшанського, твого тата. Ті двоє потім не спілкувалися, потопаючи у взаємних звинуваченнях.  Дівчинко, я розумію, тобі важливо дізнатися про батьків якомога більше, але вибач, це все, що я знаю. Можливо там у тій скриньці в банку є більше інформації. Оля наголошувала, що залишила для тебе якийсь лист, – дядько Степан завершує свою розповідь, а я не можу зібрати думки докупи. 

Почуваюся наче в центрі якогось заплутаного детективу. Спустошена, в голові нестримне клуботання думок. Що ж це таке? Чому так багато темних плям в біографії моїх батьків, особливо мами? Хто той впливовий чоловік з Києва? Навіщо він переслідував маму, і як це пов'язано з подальшими подіями? Яку роль в тій історії зіграв дід Олег? Коли вже нарешті те моє повноліття, і як я маю з тими питаннями зараз жити?

– Валентинко, ти чого така бліда, що сталося? – озивається  Віталік. – Ти змерзла?

– Трохи є, – тихо кажу, хоч добре знаю, що причина мого сум'яття геть в іншому, і зіщулилась я зовсім не від холоду. Віталік турботливо накриває мене своїм світшотом, а дядько Степан чемно відкланюється, зіславшись на справи. З його погляду читаю, що він десь глибоко в душі шкодує, що поділився зі мною всім цим. Напевне вирішив, що я ще не достатньо доросла, не готова все це переварити. Але я поглядом заспокоюю його, дякуючи за все.

– Валентинко, ти як? Може тобі чаю теплого замовити? –  турбується мій невгамовний Віталік.

– Ні, дякую, все добре. Просто я трохи втомилася. Відвези мене додому…