Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"

Діана  десь з годину все мені розказувала і опісля залишила з декіькома паперами а сама пішла. Я бачив що Каміла скучно, тому вирішив знайти для неї роботу.

- Ти не хочеш кави?- спитав я її.

- Можна було б. - відповіла вона.

- На другому поверсі є кухня. Памятаєш де?

Вона кивнула у знак згоди а потім посміхнулася.

- Я зрозуміла твій натяк. Тобі принести?Кави?

Я кивнув у знак згоди. Вона піднялася.

- Дякую, Каміла.- сказав я їй після чого вона пішла а я витяг свій телефон і зателефонував в один з ресторанів. Треба дееещо змінити.

***

Каміла

Насправді я поїхала з Максом тільки для того, щоб йому не було сумно Але вийшло наоборот і я цілий день пронудьгувала на цьому дивані. Добре що хоча б тедефон взяла. Дякуючи йому я прочитала цілу книгу. І хоча Макс намагався якось мене розворушити, це були моменти а весь іншй час мені було нудно. Я б могла допомогти йому розібратися в якихось паперах, але я ж ані трохи в них не розуміюся. На обід ми вирішили не їти на вулицю, бо це вітер дратував і зносив з ніг а замість цього на кухні взяли упаковку печення. 

До вечора я нарешті дожила. Довижила можна сказати і Макс розписавшись у охоронця і віддавши ключ цій Еммі котра надто часто посміхається йому вийшли на вулицю. Макс знову поклав свою руку на мою талію. І хоча від цього руху моє тіло вкривалося мурахами, це було приємно. І я не хотіла відштовхати його. Ми їхали якоюсь дорогою, і точно не додому. І зараз я згадала про його сюрприз. 

На мене знову нахлинуло хвилювання. що ж він таке придумав? Ми підїхали до якогось ресторану, і за хвилину вже машина змінилася на столики і велику сцену посередині. Я подивилася на Макса        прижмурившись.

- Що?- спитав він.

- Що ти задумав?- спитала я.

- Нуууу, сподіваюся тобі сподобається. Але наперед попереджаю. Всі ці романтичні штучки це не моє, тому я і привів тебе сюди.

Ми сіли за один з столиків і прийшов офіціант. Через пів години ми вже повечеряли.

- Ти не розчарована?- спитав він.

- Ні. А мала б?- спитала я посміхнувшись йому.

- Навіть не знаю. Можливо я надто мовчазний нині. Ти цілий день просидліла в офісі. І хоча хотіла побути разом, і саме тому поїхала разом зі мною, ми не дуже розмовляли.

- Робота є роботою. Я рада що провела цей час саме біля тебе. І насправді твоя міміка є більше веселою ніж розмова. Тому все гаразд. - відповіла я.

- Шановні пане і панове, вечір тільки починається. Тому просимо вас переміщатися трошки ближче до сцени адже скоро все починається.- сказав якийсь чоловічок що вийшов на сцену.

- А тепер ти скажеш що ж цей буде?- спитала я Макса.

- Ні.- сказав він поміхаючись.

Його посмішка є настільки милою, здається кожна нагода побачити її викликає  в мені адриналін. Ми піднялися і пересіли під саме сцену. І вже за декілька хвилин світло погасло і на сцену вийшов...Віктор Перунський. Здається, моє серце пропустило удар. Я вражено глянула на Макса. Ну не знайшов же він цей клуб, із стендапером котрого я дивоюся у ютубі просто на дорозі.

- Звідки ти дізнався?- спиталася я.

- Зайшов на твій акаунт у тік тоці. Бачив що ти лайкаєш його стендапи. От і купив квитки.

В цей момент я хотіла його задущити. Від щастя і радості котра мене зараз переповнювала.