Читати книгу - "Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш"

Вперше в житті Кіра прислухалася до того, що ховалося за крихкими нотками гніву в голосі Клео. Вона запитала: “Що… сталося з твоїм татом?”

Клео замовкла. «Ти змінилася», — сказала вона першу фразу. Послідувала ще одна, більш тривала пауза. «Нервовом’язова дегенеративна хвороба. Він помер, не доживши до тридцяти п’яти. І знаєте що, ніхто не зміг довести, що це був побічний ефект».

Кіра жахнулася. «Ти…»

— Не знаю, — сказала Клео. «Запитай мене, коли мені виповниться тридцять п’ять».

Настала коротка, жахлива тиша.

— Вибач, — нарешті спромоглася сказати Кіра. «Мені дуже шкода».

«Так, ну що поробиш», — сказала Клео. «Геї тут немає, але Гея прийшла до нас звідти, чи не так».

Кіра кивнула. Це була правда. Цей світ був набагато кращим. Але не зовсім іншим.

Тоді вона подумала про постріл. «Але ти стріляла у мене», — сказала вона. «Коли я утікала, в ангарі Віктрікса. Ти вистрілила у мене і промахнулася».

Клео склала руки на грудях і гостро глянула на неї.

«…Ох, — сказала Кіра. «Правильно. Дякую».

«Ти хочеш це знати? Ти перша людина, яка поставила мені це запитання», — сказала Клео. «Вони посадили мене й допитали після того, як ти втекла. Кожне моє рішення. Вони не хотіли втрачати тебе і хотіли когось звинуватити. Але знаєш що? Ніхто не сказав: «Гей, Клеопатро, як це ти схибила при пострілі». Я думала, що вони запитають. У них були мої результати тренувань і рекорди діапазону, які вони могли перевірити. Але жодного разу цим сучим дітям не спало на думку, що я кращий стрілець».

Кіра поспала кілька годин, час від часу її тривожили спотворення тіньового простору, коли розмальований корабель плив по всесвіту, наче камінь, що обертається течією.

Коли вона прокинулася, Клео ще спала. Магі теж був поряд і тихенько хропів на протилежній койці. Кіра перевернулася й якийсь час дивилася на нього. Штучна гравітація, подумала вона, на кораблі, ледь більшому за дротик винищувача. Ковдра була зім’ята під м’язистою рукою Магі. Він був схожий на себе: величезний, білявий, ідеальний - усі ідеали Геї були написані на його людському тілі. «Я бачила, як ти руйнуєшся, — подумала Кіра. Я дивилася, як ти вмираєш.

Вона провела рукою по очах і підвелася.

«На прилавку є харчова паста, яка підходить для людини», — сказав Ісо, коли Кіра зайшла до єдиного іншого відсіку корабля.

«Ням», — саркастично сказала Кіра.

Ісо не обернувся, щоб подивитися, як вона їсть. Його вуха не були нахилені, щоб вловлювати звуки, які вона видавала. Вони ніколи раніше не були такими спокійними біля Кіри. Коли вона випила стільки поживної пасти, скільки могла прийняти, вона склала руки, сперлася на прилавок і втупилась йому у гребінь. Він не виглядав стурбованим. «Це щось нове», — сказала вона. «Раніше ти мене боявся».

«Тоді я знав про вас менше», — сказав Ісо.

«Ти думаєш, що тепер знаєш мене?»

Ісо ворухнув вухами: клац, клац. Це нічого їй не сказало.

«Серйозно?» сказала Кіра. «Я сама себе не знаю».

«Я прошу вибачення. Я впевнений, що у вас складний час».

«Тобто? Тому що нас двоє?»

«Я знав альтернативні спогади Ісо з самого початку свого життя», — сказав Ісо. «У них я прожив більше років, ніж мені зараз. Все це був я. І є лише один я». Він обернувся. «Також є тільки одна ти», — сказав він. «Вас насправді не двоє».

«Тьфу, — сказала Кіра. Їй не подобалася думка, що Вал справжня. «Ти мені більше подобався, коли смикався».

«Справді?» сказав Ісо. «Ви хочете бачити мене наляканим і пораненим? Макс спить. Я не можу вас зупинити».

У нього досі була червона ранка на щоці від того, що він зробив, щоб подарувати Клео її спогади. «Тьху, — сказала Кіра. «Ні. Залиште це в спокої».

«Бачиште?» сказав Ісо. «Я вас знаю».

У його сріблястому погляді було щось таке, чого Кіра не могла витримати. Вона відвела погляд. «Я розбила твої гарненькі окуляри», — сказала вона. «Я вдарила тебе ногою».

«Ти врятувала мене від вірної смерті. Врятувала мені життя».

«Тоді йшлося не про вас! Це була навіть не моя ідея!»

«Ти вправила мені зламаний палець».

«Тому що це мене дратувало».

«Ви вислухали мої поради. Ви почули мене, хоч я був прибульцемм і здавався вам жахливим».

«Мені на вас наплювати. Я залишила вас Аві, щойно дізналася, де Магі».

«Ти розгнівалася на Авіценну за те, як він зі мною поводився».

«Я була збентежена», — сказала Кіра. «Я була зла на все».

«Ти змінилася», — сказав Ісо. «Ти вчасно пішла. Ти зустріла мене в Покоях Мудрих ще до того, як я пішов, і ставилася до мене як до друга».

«Це було реально?»

«Для мене так».

«Однак ні. Ти не був важливим, — сказала Кіра. «І ніколи не був. Ніколи не йшлося про вас. Йшлося про мене, і Магі, і людство, і про вас, бо ви просто були там. Я не… я ніколи…»

Ісо сказав: «Ти ніколи не що..?»

«Не дбала про тебе», — сказала Кіра, а потім закрила рот рукою. Я просто збрехала, — подумала вона, дивлячись на стрункого прибульця з його дивним тілом, довгими руками, ніжними вухами й високим чубчиком. (я брешу. Це… це брехня.)

«Ох, — сказав Ісо.

«Вибачте», — сказав Кіра, відпускаючи її руку. «Якщо це зачепить ваші почуття чи щось таке».

— Усе гаразд, — сказав Ісо. Він знову відвернувся від неї. Його вуха та гребінь далі були нерухомі. Жодного жалюгідного хвилювання, так що все було добре. Все було нормально.

«Це щоб усе було ясно», — сказала Кіра.

«Звичайно», — сказав Ісо. «Все гаразд, Валькірі. Мені не потрібно, щоб ти піклувалася про мене. Мені потрібно, щоб ти подбала про несправедливість».

У Кіри перехопило подих.

«І я знаю, що ти це зробиш», — сказав Ісо. «І знаю, що ви це знаєте. Інакше вас би тут не було». У його флейтовому голосі була якась дивна нотка. Кіра подумала, що це щастя.

«Магі чи Макс, будь-що — такий же витривалий, як і я», — сказала вона через мить. «Якщо тобі були потрібні м’язи, ти їх мав. Ми з Клео обидві хороші, але між нами немає великої різниці».

«Я не шукав м’язів, коли шукав тебе», — сказав Ісо. «Джоле контролює силу Мудрості. Це робить його нестримним. Тож те, що мені було потрібно — те, чого я хотів — це хтось інший, кого неможливо зупинити».

«Я?»

«Я знаю, що ти не відступиш, Валькірі», — сказав Ісо. «Я знаю, що ти не дозволиш йому перемогти. Навіть якщо я зазнаю невдачі — якщо я вижив без причини, і жертви Зівірі Джо були марними, і все, що я є, нічого не варте, — навіть якщо