Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

До входу в величезний парк атракціонів ми прибули першими. Янг, збентежений ранковою новиною, виглядав знервованим і весь час «непомітно» поглядав у бік парковки.

Першими ми помітили розкішний кар Раяна. Припаркувавшись, він відчинив дверцята та вийшов, примружившись від яскравого сонця. Високий і впевнений у собі, з холодним поглядом, він поправив своє каштанове пальто, озираючись навколо, ніби когось шукаючи. Та щойно його очі знайшли мене, суворість зникла — обличчя пом'якшилось, а кутики губ піднялися в легкій усмішці. Він рішуче попрямував до нас. Люди оглядалися на нього, а дехто навіть сторонився, ніби відчуваючи його незриму, але відчутну силу.

— Доброго ранку! Давно чекаєте?

Підійшовши, Раян без вагань поцілував мене в щоку і став поруч, обійнявши за талію. Я мимоволі глибоко вдихнула, відчувши знайомий, насичений терпкий аромат його улюблених парфумів. Аст кинув на Хьорста незадоволений погляд, але промовчав.

— Ні, нещодавно. Тримай.

Я простягнула йому зачаровану чорну захисну маску. Хоча була впевнена, що його пресслужба працює бездоганно, а медіа під пильним контролем, вирішила перестрахуватися. Випадкові знімки ще ніхто не скасовував, а наша сьогоднішня компанія — чудовий матеріал для пліток.

— Завбачливо, — з повагою відповів він, зітхаючи, хоча я розчула чіткі нотки розчарування. — Ти вже встигла пограбувати сувенірну крамницю? — кивнув він на пакет із логотипом парку, що був у мене в руках.

— Так! Прикупила всякого дріб'язку, — вказала я на його маску, брендовані бандани на шиї Янга і руці Аста, а також на старовинну карту плану парку. — І найголовніше — дивись! Навіть не сподівалася, що вони їх досі випускають, — я підняла в руках артефакт миттєвого друку з кольоровими живими знімками. — Це остання версія. Їхні мініфото можна переносити на галопанель!

— Яка краса! — посміхнувся чоловік, не зовсім зрозумівши мого захоплення, але задоволений моєю усмішкою.

Від використання його банківської картки я відмовилася ще на початку, але вона все одно підключена до мого комунікатора. А значить я можу без докорів сумління витрачати свої власні гроші на дрібниці, що приносять мені радість. Життя таке швидкоплинне.

— Дякую, що зміг так швидко скорегувати свої плани. Наскільки ти вільний сьогодні?

— До шостої. Потім у мене обов’язкова вечеря з родиною, на яку, якщо захочете, теж запрошені.

— Рай...

— Йде! — здавлено прошепотів найкращий друг мого сина і миттєво змінився на обличчі.

Ці два дні я бачила вихованого й цікавого молодого хлопця, а зараз переді мною стояв байдужий, зарозумілий мажор. Захисна маска, до якої він звик.

— Доброго дня! — привітався високий, гарно вдягнений чоловік. Його насичено-каштанове волосся різко контрастувало з бежевим пальтом, розхристаним на грудях. Під пальтом, до речі, був двобортний костюм.

Його уважний погляд швидко пройшовся по всіх нас і зупинився на синові. На мить мені здалося, що в його очах промайнула біль та бажання щось сказати, але це відчуття зникло так само швидко, як і виникло.

— Дякую, міс Кларк, за запрошення на цю зустріч.

— Прошу, — натягнуто посміхнулася я.

Згадала наш ранковий діалог — вичавив із мене всі нерви, цей енергетичний вампірюга з вищого світу.

Струсивши головою, я засвітилася щасливою усмішкою і, дотримуючись правил ввічливості, представила всіх одне одному, запросивши всередину. Підходячи до турнікетів, раптом згадала про маску і наполегливо вручила її нашому гостю. Він здивовано глянув на Раяна, але той лише з усмішкою вказав на свою власну маску, недвозначно натякаючи, що політик має вчинити так само. Стівенсон не ризикнув протестувати.

Я відразу закохалася в парк. Стільки яскравих барв, стільки щасливих облич! Усі кудись поспішали, сміялися, захоплено обмінювалися враженнями. Лише прогулюючись алеями, вже відчувала, як наповнююся позитивом.

Першим атракціоном, який вибрали діти, стали божевільні гірки. Я підняла голову й важко ковтнула — сподіваюся, тут усе безпечно. Наші VIP-браслети дозволили уникнути черг — контролер, ледь побачивши нас, пропустив без зайвих затримок.

Піднявшись на платформу, я швидко окинула поглядом вагонетки, розраховані на трьох. Схопивши своїх хлопців за рукави, я потягла їх уперед. Стівенсонам нічого не залишалося, як сісти позаду. І ми рушили.

Ці гірки я запам’ятаю надовго. Такого страху і паралічу я не відчувала вже давно. Спускаючись сходами, ноги тремтіли, а серце ледь стримувалось, аби не розбити з переляку об груди.

Але попри це, емоції переповнювали. Хлопчики кричали, навперебій ділячись враженнями. Отримавши знімки з гірок, сміх не стримали й ми.

Далі були будиночки страху, лабіринти, квести в печерах, екстремальні тарзанки й багато іншого... Минуло всього три атракціони, і напруга в нашій групі спала. Стівенсони не помирилися, ні, але мовчазне перемир’я таки уклали. Важко тримати образу, коли смієшся і ділишся радістю.

— Ось вона! — раптово вигукнув син, вказуючи кудись пальцем.

Я підняла голову. Очі самі собою розширилися.

— Ти впевнений?! — із сумнівом запитала, дивлячись на «Місяць», найнебезпечніший у цьому парку атракціон. Височенна карусель, що на відстані 300 метрів з неймовірною швидкістю розкручує кабінки. Ті, своєю чергою, перемішуються між собою, різко змінюючи висоту.

— Так! Буде весело!

Я не сумнівалася. Але на вмовляння не піддалася і розсудливо залишилася на землі. Та ну цих ненормальних авантюристів! Сходила краще за ватою. Два рази. Першу партію, дивлячись на ці висоти, з'їла на нервах.

— Це було неймовірно! Ти бачила, Меггі?! Кабінки то розліталися, то перемішувалися між собою! Це було так круто! — сміючись на повний голос, Аст розмахував руками, імітуючи гігантську кулю.

— Так! А ви бачили, як на третьому колі обличчя тата позеленіло?! — Янг із посмішкою тицьнув у бік батька кулею солодкої вати.

— Нічого воно не позеленіло! В кабінці просто було душно! — обурився містер Стівенсон, потираючи губи й підборіддя.