Читати книгу - "Казки народів світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Коли він побачив Аладдіна, то мовив сам до себе: «Оцей хлопчина мені й потрібен! Це ж задля нього я покинув свою країну!»
Підкликав чаклун-магрібинець до себе одного з Аладдінових приятелів і почав розпитувати, чий він син, як звати його батька, а коли дізнався про все, підійшов до Аладдіна, відвів його вбік і спитав:
— Скажи, хлопчику, це ти Аладдін, син кравця?
— Авжеж, шановний прочанине, — відповів Аладдін. — Та батько мій давно вже помер.
Магрібинець, почувши це, гірко заплакав, міцно обійняв Аладдіна й почав цілувати, а хлопець дуже з цього здивувався й спитав:
— Чого ти плачеш і звідкіля знаєш мого батька?
І тоді магрібинець відповів тихим і сумним голосом:
— О хлопче, плачу я тому, що твій батько — рідний мій брат! Я знемігся, повертаючись з далеких країв, але радів душею, сподіваючись побачити його! А ти сказав, що він помер! Отож я й плачу, а ще я тужу над своїм безталанням — адже мій любий брат помер, не дочекавшись мене! І коли я побачив тебе, Аладдіне, то, присягаюсь аллахом, упізнав, хоч твій батько, а мій брат іще не був одружений, коли ми з ним розлучились. О, хай би я помер замість нього! Та не до снаги нам змагатися з долею. Від того, що судилося, не втечеш. Але ти, синку, заміниш мені брата, бо ти — його син, і я втішатимусь тобою: адже той, хто лишив такого гарного сина, не помер!..
Магрібинець вийняв з кишені десять динарів, простяг їх Аладдінові й мовив:
— Де ж ти мешкаєш, синку, де твоя мати, дружина мого брата?
І Аладдін узяв магрібинця за руку, провів його до свого дому, і там магрібинець сказав:
— Візьми ці гроші, синку, віддай матері, привітай її від мене й скажи, що дядько повернувся з далеких мандрів. А я завтра прийду до вас, щоб побачитися з твоєю матір’ю, подивитись на дім, в якому жив мій брат, і помолитися на його могилі.
Магрібинець поцілував Аладдіна й пішов, а хлопець, радий та веселий, побіг додому. Вскочивши в кімнату, він вигукнув:
— Мамо, я приніс радісну звістку: мій дядько, батьків брат, повернувся з далеких країв і передав вам вітання!
— Ти, синку, глузуєш із мене! — відповіла мати. — Звідки візьметься в тебе дядько? Адже в твого батька не було ніяких родичів!
— Як же не було, коли я щойно бачив свого дядька! — вигукнув Аладдін. — Він обіймав і цілував мене, а сам гірко плакав! Він упізнав мене, і йому відома вся наша сім’я! Якщо ж ти не віриш, то дивись: ось десять динарів! Дядько подарував їх мені й сказав, щоб я віддав тобі. А завтра він сам прийде привітати тебе.
— Сину, — мовила мати, — в тебе справді був колись дядько, але він давно помер, а інших батькових родичів я не знаю.
Чаклун-магрібинець устав рано-вранці, одягнувся й пішов на ту саму вулицю. Аладдін, як і завжди, бавився з хлопцями. Магрібинець пригорнув і поцілував його, а потім вийняв з гамана два динари й мовив:
— Візьми це, синку, віддай матері! І скажи, що дядько хоче прийти до вас сьогодні повечеряти. Отож хай мати приготує смачну вечерю. Але перш ніж ми з тобою розпрощаємось, покажи мені ще раз ваш дім, щоб я ввечері втрапив.
— Слухаюсь! — відповів Аладдін і повів магрібинця до свого дому. А тоді магрібинець подався у своїх справах, а хлопець побіг до матері, віддав їй два динари й сказав:
— Мій дядько хоче сьогодні повечеряти в нас.
Аладдінова мати пішла на базар, купила всього, що треба, і, повернувшись додому, заходилася готувати вечерю, позичивши в сусідів посуд.
— Синку, вечеря готова, — мовила вона, коли все зварилось. — Може, твій дядько не знає до нас дороги, то піди й зустрінь його!
— Слухаю і корюся! — відповідав Аладдін.
Аж тут у ворота постукали. Аладдін відчинив і побачив магрібинця, а поряд із ним — раба. Раб тримав глечика з солодким напоєм і кошик з фруктами та солодощами.
Аладдін узяв усе це в раба, і той пішов геть, а хлопець повів магрібинця в дім, і коли вони увійшли до кімнати, магрібинець заплакав, привітався з матір’ю і спитав у неї, де звичайно сидів його брат. Мати показала, й магрібинець почав цілувати там землю, вигукуючи:
— О горе мені, о сумна моя доля! О любий брате, як мені тяжко без тебе!
І він доти плакав та побивався, б’ючи себе долонями по обличчю, доки Аладдінова мати злякалась, що він ізсунеться з глузду. Вона підійшла до магрібинця, взяла його за руку і, підвівши з землі, сказала:
— Не сумуй так, о брате мого чоловіка! Не катуйсь!
— Не дивуйся, невістко, що ти не знаєш мене і не бачила ні разу, коли чоловік твій був живий, — мовив магрібинець. — Адже я покинув це місто й розпрощався з братом сорок років тому! За цей час я обійшов схід і захід і всі міста Магрібу, і побував у Каїрі, і жив у сяючій Медіні. Звідти я вирушив у країни невірних і пробув там аж чотирнадцять років, а потім, одного дня, о невістко, я згадав свого брата, своє місто й рідну землю, і збудилося в мені палке бажання побачити брата. І я втратив спокій, повсякчас плакав та тужив і врешті сказав собі: «О чоловіче, годі тобі жити на чужині! Ти маєш одного-єдиного брата, тож піди й подивися на нього. Ніхто не знає, що готує людині доля і які можуть бути її удари. Горе, якщо ти помреш, не побачивши востаннє брата! Адже в тебе є і гроші, й добро, а брат твій, може, живе у злиднях. Вертайся додому, піди до нього, а коли побачиш, що він бідакує, допоможи йому!»
Наступного ранку я швидко зібрався, сів на свого прудконогого коня й вирушив у путь. По дорозі я зазнав чимало небезпечних і страшних пригод, проте доля була до мене ласкава, і я щасливо дістався до вашого міста. І коли я побачив на вулиці твого сина Аладдіна, який бавився з хлопчаками, я впізнав його, і серце моє розкрилося для нього — адже це моя рідна кров! Та Аладдін розповів мені, що мій любий брат помер, і, почувши це, я тяжко зажурився, і мене охопила безмежна туга. Та я втішаюсь Аладдіном і сподіваюся, що він замінить мені брата, а хто лишив собі заміну, той не помер!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки народів світу», після закриття браузера.