Читати книгу - "Аку-аку"

Ні Ед, ні Гонзало самі не питали про камені в бургомістра, тому ще більше здивувались цьому щирому признанню і відразу розповіли про це мені. В той час бургомістр лежав безпомічний в ліжку з високою температурою і не міг ні робити фігурок, ні носити їх з печери. Але Гонзало насторожився і намагався дізнатись про все в остров'ян. Він працював з Біллом у Вінапу і мешкав у селищі.

Саме в цей час одужала красуня-жінка Естевана… Вона вилікувала свою хворобу і тепер щоночі разом в Естеваном ходила до печери, забирала камені і запирала їх на замок у повітці. Я відмовився від спроб потрапити до її родинної печери, тої самої, про яку найперше дізнався.

Я розповів Гонзало, що чекаю цілий віз скульптур з печери жінки Естевана. Якось увечері він, прогулюючись поблизу дому Естевана, помітив на сусідньому подвір'ї купу необроблених кусків лави. В ньому з новою силою виникла підозра. Гонзало поклав собі за мету кувати залізо, поки воно гаряче.

Того ж дня в селищі сталось нещастя. Одна жінка розтоплювала біля хати у великому казані сало, а круг цеї бігав і грався її хлопчик. Раптом він спіткнувся й упав просто головою в казан. Мати принесла його до лікарні, і тепер він лежав весь забинтований.

Наступного дня до мене прийшов Енліке з дуже похмурим обличчям, той самий, який потім ходив з нами до печери Атана. Кілька днів тому він сам приніс мені невеликий мішок із скульптурами. Я знав, що Енліке — дядько дитини, яка попеклася, а похмурий вигляд свідчив про те, що він мав намір звинуватити мене за нещастя: адже я упросив його піти до печери. Справа повертала на зле. На острові майже усі так чи інакше були ріднею і будь-яке нещастя тепер можуть вважати за кару тим, хто ходив до печер.

Енліке попросив мене піти з ним за аху, на якій, стояла піднята статуя.

— Сталось нещастя, — почав він стиха, — в селищі зчинять галас. Естеван і його дружина сидять дома і плачуть. Сеньйор Гонзало заявив, що вони самі робили скульптури й обдурювали сеньйора Кон-Тікі.

— Дурниці, — сказав я. — Хіба варто через це плавати? Їдь і скажи Естевану та його дружині, що все в порядку. Я не серджуся.

— Ні, не в порядку, — заперечив Енліке заклопотано. — Скоро збунтується все селище. Якщо камені виявляться новими, то люди сердитимуться на Естевана і його жінку, що вони хотіли обдурити сеньйора Кон-Тікі. А коли камені виявляться старими, всі ще більше лютуватимуть, що вони розголосили таємницю своєї печери. Тепер всі на них гніватимуться.

Енліке не згадав про нещастя з дитиною. Очевидно, він вважав це бідою брата, а не своєю. А брат не приносив мені каменів, хоч згодом я дізнався, що в нього також є печера.

Того вечора я обробляв проби квіткового пилу, взяті в болоті кратера, і навіть не виходив з намету, але наступного вечора капітан одвіз мене до селища, і я зайшов до хати Естевана. Господар сидів на ослоні, а його жінка лежала на ліжку, обоє з почервонілими від сліз очима. Ми щиро привітались, але Естеван знову заплакав. Він пояснив, що вже два дні вони не можуть ні їсти, ні спати, лише плачуть і плачуть. Адже Гонзало заявив, що Естеван робить фальшиві камені, щоб обдурити сеньйора Кон-Тікі. Він побачив купу лавових уламків на сусідньому подвір'ї і вирішив, що Естеван збирає матеріал для своїх фігурок. Того, що сусід щось собі добудовує з того каміння, Гонзало не помітив.

Я намагався, як тільки міг, заспокоїти їх. Ми мали з собою кілька речей, які подарували їм, і, прощаючись з нами, вони пообіцяли поїсти, лягти в ліжко і більше ні про що не думати.

Спустившись трохи тою самою вулицею, ми постукали в двері до бургомістра. Ми застали його в ліжку дуже пригніченого. До бургомістра щойно приходила йога грізна тітка Таху-таху і, не знаходячи собі місця від злості, розповіла, що чула в селищі, ніби він обдурює, мене. Бургомістр, мовила вона, хороший і сеньйор Кон-Тікі теж хороший, тому не слід його обдурювати. Він не міг розповісти тітці, що давав мені старі камені, бо ще не дістав від неї дозволу виносити щось з древньої печери Оророїни. Тому бургомістр сказав, що він зараз хворий і що пояснить їй усе, коли видужає.

— Молоді люди сердяться недовго, — сказав бургомістр. — А такі старі можуть по три дні й словом не озватися.

Він давав тітці сувій матерії і пачку сигарет як дружній подарунок од мене, але вона кинула їх на долівку, заявивши, що не візьме жодної речі, одержаної» обманом. І тільки коли він сказав, що це не його речі, а подарунки, передані мною спеціально для неї, вона підняла їх і вискочила за двері.

Ми намагалися заспокоїти хворого бургомістра, але виявилося, що це не так легко зробити. Тітка належала до старшого покоління його родини, і це давало їй особливі права, та й, крім того, треба зважати на її мудрість. Таху-таху небезпечна жінка. Коли вона розгнівається, то може вбити людину, варто їй тільки закопати в землю курячу голову.

Чутки про Естевана й бургомістра сколихнули все селище. Дехто приходив і божився, що на острові немає потаємних печер: хіба можна вірити всяким небилицям? Навіть якщо й були якісь печери, то входи до них давно забуто. Коли хтось і приносив мені скульптури, то він робив їх сам: на острові таких фігур немає.

Дехто заперечував існування печер так щиро, що, безумовно, сам вірив у те, що казав. Але були» й такі, — що справляли на нас інше враження: намагаючись переконати нас, що печер не існує, вони нервували і були дуже налякані. Особливо відрізнялись серед них кілька старих остров'ян. Вони будь-що хотіли переконати нас, що на острові тепер немає нічого, крім овець і великих статуй.

Протягом багатьох днів усі, хто мав хоч який-небудь зв'язок з остров'янами, обережно намагалися вияснити, де ж все-таки правда, але їм кожен говорив по-різному.

Якось Ед, спустившись до нас із Оронго, заявив, що, на його думку, потаємні печери все ж таки існують, треба лиш остерігатись фальшивих підробок. У своїх робітників він зумів вияснити, що речі з печер час від часу виносять сушити. Деякі з них загорнуті в очерет тотора.

Білл теж був спантеличений чутками, якими жило селище. Щоб краще познайомитись з життям місцевих жителів, він переїхав жити від