Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

— Смерть між тюльпанами, — схвально прошепотіли великі мертві йому на вухо. — Можливо, цей флорентійський оттоман стане щасливою квіткою міста.

Повільно, після довгих роздумів іль Макія простягнув руку дружби.

— Якщо ти можеш врятувати Італію, — сказав він, — то, може, твоя довга мандрівка виявиться Божим Промислом, хто знає.

Арґалія запротестував проти релігійного підтексту в іль Макієвій гіпотезі.

— Гаразд, — іль Макія охоче відступив від свого. — Спаситель — не зовсім підхожа для тебе назва, погоджуюся. Давай скажемо натомість «сучий син».

Нарешті Андреа Дорія таки переконав Арґалію в тому, що нема жодного сенсу повертатися додому і, задерши ноги, відпочивати.

— Невже ти гадаєш, що герцог Джуліано скаже тобі, — запитав його старий condottiere, — «Ласкаво просимо додому, сеньйоре, озброєний до зубів пірате-зраднику, яничаре-вбивце християн, а також ласкаво просимо твоїх сто одного загартованого у битвах воїна та чотирьох велетнів-альбіносів, бо я вірю тобі, коли ти кажеш, що прийшов з миром, а всі твої добродії, очевидно, працюватимуть від сьогодні садівниками, дворецькими, будівничими і теслями»? Тільки дитя проковтне таку казку. За п'ять хвилин після того, як ти почнеш готуватися до війни, він нацькує на тебе всю міліцію, і вони полюватимуть за твоєю головою. Тому ти мертвий, якщо вирушиш до Флоренції, хіба що...

— Хіба що? — мусив перепитати Арґалія.

— Хіба що я скажу, аби він найняв тебе військовим головнокомандувачем, якого йому саме зараз ой як потрібно. Здається, у тебе не багатий вибір, — промовив старий. — Таким людям як ми відпочинок не світить.

— Я не вірю герцогові, — сказав Арґалія іль Макії. — До того ж я не цілком довіряю і Дорії. Він завжди був останньою тварюкою, і я не впевнений, що його характер змінився з часом. Може, він послав Джуліано листа, кажучи: «Убий Арґалію, щойно його нога ступить за міські мури». А йому вистачить холоднокровности, аби таке зробити. Чи, можливо, він зласкавився і надумав справді допомогти мені, просто так, заради старих часів. Я не хочу брати з собою жінок, аж поки не знатиму, на чому стою.

— Я скажу тобі, на чому ти стоїш, — відповів скрушно Ніколо. — Медичі — абсолютний правитель міста. Папа — також Медичі. Люди подейкують, що, мабуть, і Бог — Медичі, ну, а от щодо Диявола, то він точно один із них. Через Медичі я сиджу тут і нидію, вирощуючи худобу, обробляючи шмат землі, продаючи дрова, і тим заробляю собі на прожиття, а твій друг Аґо також без роботи. Це така нам дяка за те, що ми стільки років вірою і правдою служили містові. А тут з'являєшся ти після свого богохульства та зради, і коли герцог побачить у твоїх холодний очах, що ти знаєшся на вбивстві людей, то скоріш за все ти одержиш посаду командувача міліції — тієї міліції, яку я створював, переконуючи наших скупих скнар у доцільності утримання постійної армії, ти станеш командувачем міліції, яку я навчав і з якою я здобув перемогу після облоги та відновлення наших позицій у Пізі, і та міліція, себто моя міліція, буде тобі нагородою за твоє грішне, корисливе та розбещене життя, і за таких обставин важко повірите у повчання віри: доброчесність завжди винагороджується, а гріх карається, еге ж?

— Подбай про жінок, і якщо все буде гаразд, — сказав Арґалія, — і я одержу призначення, то одразу заберу їх до себе, а тоді побачимо, що можна буде зробити для тебе та малого Аґо.

— Чудово, — сказав іль Макія. — Ти робиш мені послугу.

Життя вдарило і по Аґостіно Веспуччі, і останніми днями він сильно змінився, його життєрадісна балакучість зникла, і він майже не лаявся. На відміну від іль Макії, його не висилали з міста, тож він сидів у будинку, що в Оґніссанті, або торгував олією, вовною, вином чи шовком, що йому вже аж остогиділо, але часто ішов з міста до Сант'Андреа в Перкуссині й лежав на самоті в мандрагоровому лісі, спостерігаючи за рухом листя та птахів, аж поки не наставав час приєднуватися до Ніколо у таверні з вином та балачками. Його осяйне золотаве волосся передчасно посивіло і порідшало, тому на вигляд він здавався старшим за свої роки. Він не одружився, не так часто і не з таким ентузіазмом заходив до борделів, як у давні часи. Якщо звільнення з роботи знищило його амбіції, то приниження з боку Алессандри Фіорентини знищило його потяг до протилежної статі. Одягався абияк і навіть став скупим на гроші, без жодної необхідности, бо в місті було досить заможних Веспуччі, аби допомогти йому фінансово. Напередодні від'їзду іль Макії з Флоренції до Перкуссини Аґо запросив на обід товаришів, а наприкінці пиятики виставив кожному рахунок, навіть самому Ніколо, на суму чотирнадцять сольдо. Ніколо не мав при собі стільки грошей і дав трохи більше одинадцяти. Тепер же Аґо весь час нагадував йому про ті три заборговані сольдо.

Іль Макія не сердився на свого друга за його ощадливість, бо розумів, що коли місто знехтувало їхніми роками важкої праці, Аґо зазнав ще сильнішого, ніж він сам, удару, до того ж утрата коханої також могла проявитися у покинутого закоханого дивними симптомами. З трьох друзів лишень Аґо не любив подорожувати, бо місто для нього було всім і навіть більшим, ніж він потребував. Якщо