Читати книгу - "Подих диявола"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Немов дві примари, зісковзували втікачі вниз по величних кам’яних сходинках. Сходи спускалися по спіралі. Поруччя не було, відтак не можна було звіситися й подивитися, що там унизу. На всі боки розходилися відгалуження. «Зверху спуск, напевно, був схо- жим на колесо з безліччю спиць», — подумав Оскар.
Вони не пройшли й половини, як помітили рух в одному з проходів. На стінах тремтіло мерехтливе світло смолоскипів.
— Мерщій за мною, — шепнув Оскар. — Пригнися якнайнижче.
— Тебе можуть побачити, — тихо відповіла Лєна. — Чи не краще нам буде звернути в якийсь прохід?
— Не переймайся. Обережніше, — Оскар став, широко розставивши ноги, прикриваючи собою дівчину.
Лєна причаїлася за ним і стежила, як істота зі смолоскипом вийшла із проходу на сходову клітку. Світло вогню освітило і їх. Лєна затамувала подих. Кам’яний підійшов до них майже впритул. У будь-який момент їх могли помітити. Але коли їх розділяло не більше п’яти метрів, істота звернула до найближчого проходу і зникла.
— Бачиш? — повернувся до неї Оскар.
— Але як таке можливе? — прошепотіла дівчина. — Я могла б заприсягтися, що він іде просто на нас.
— Можливо, так воно й було. Тільки бачити нас він не міг. Тут світло погане, і костюм-хамелеон нам допоміг. Поки ми поводимося тихо, ми залишаємося невидимими. Ходімо далі.
Коліна в Лєни тремтіли, але в душі спалахнула надія. Уже видно кінець сходів. Іще два прольоти — і вони вийдуть у вестибюль.
Як же їй хочеться втекти з цього похмурого палацу! І не тільки з палацу. Їй хотілося знову повернутися нагору, до денного світла та свіжого повітря. Їй схотілося знову побачити друзів і синє небо. Геть звідси!
Аж тут пролунало ричання. Унизу, у вестибюлі вона роздивилася силует чорта. На тлі відчинених дверей його кручені роги та довгі руки нагадували леза ножиць. Поряд із ним було створіння, схоже на крота, з ластами та довгою гострою мордою. Завбільшки воно було з добру вівчарку, але більш кремезне. Чудовисько сиділо на повідці, на шиї в нього був металевий нашийник. Як і всі мешканці цих місць, істота була майже сліпою, але, ймовірно, мала чудовий слух і нюх. Вона грізно рикнула й натягнула повідця. Дівчина скрикнула.
Оскар блискавично кинувся вперед і затулив собою подругу. «Собака» ричала й хрипіла з піною біля рота. Її хазяїн, чорт вражаючого зросту, обернувся й подивився на сходи. Зі списом в одній руці й повідцем в іншій він почав підніматися сходинками. До нього було метрів десять. Вісім… Шість. Лєна вже чула гучне дихання звіра.
— Очі,— прошепотів Оскар.
Цього разу вона відразу ж послухалася. Зблиснула червона блискавка. Коли дівчина знову розплющила очі, чорт перетворився на камінь. У руці він продовжував стискати повідця з «кротом». На відміну від хазяїна, той не скам’янів і продовжував із хрипом рватися вперед. Однак, кам’яна рука надійно втримувала його на місці.
Проблема полягала в тому, що повз нього було складно пройти. Сходи були вузькими, а чудовисько виглядало надзвичайно злісним. Крім того, воно так гарчало, що незабаром збіглися б усі охоронці. У верх- ній частині вежі вже заметалися вогники.
Лєна подивилася вниз. До землі ще метрів зо три.
— Стрибаймо, — шепнула вона Оскару. — На рахунок три. Раз… два… три.
І вони стрибнули. Приземлення на тверду кам’яну підлогу виявилося дуже болючим. Лєна спробувала підвестися на ноги, але ліву ногу пронизав гострий біль. Вона спробувала ступнути й скривилася від болю. Схоже, пошкодила ногу.
— Усе гаразд? — пошепки запитав Оскар.
— Не знаю… Здається, вивихнула ногу, — прошепотіла Лєна, зціпивши зуби. — Але ми не маємо часу зволікати. Потрібно йти далі.
— Обіприся на моє плече. Я виведу тебе.
Притягнуті спалахом блискавки й гарчанням істоти, з усіх куточків залу в їхній бік бігли чорти. Їх було шість або сім. Повз них складно було б пробігти. Навіть камуфляж не допоміг би. Очі в них світилися люттю, і грізно виблискувала зброя. Оскар крутнув рукоятку лампи. Лєна бачила, як він старається, але розуміла, що цього недостатньо. Щоб виграти час, вона крикнула:
— Дозвольте нам пройти. Ми вам не вороги.
На її слова ніхто не відреагував. Із шахт і проходів вибігали дедалі нові чорти.
— Якщо ви підійдете, ви перетворитеся на камінь. Подивіться на вашого товариша на сходах. Він теж нас не послухався. Самі бачите, що вийшло.
Лінгафон хрипів і присвистував. Кам’яні зупинилися лише на мить, і продовжили рухатися в їхній бік.
— Дідько, — вилаялася Лєна. — Здається, мої погрози не справили на них ніякого враження. Скільки тобі ще потрібно?
— Уже готовий. Очі! — Оскар підняв лампу над головою й натиснув на кнопку.
44— Бачили? — Лілієнкрон витягнув руку в бік замку.
За центральними воротами спалахнула блискавка. Для природного світла вона була занадто холодною і занадто яскравою. Таке світло можна було отримати тільки штучним шляхом.
— Лампа! — вирвалося в Елізи. — Індукційна лампа.
— Охоронці! — гукнула Шарлота. — Вони біжать до сходів. Там щось відбувається.
Гумбольдт уже вискочив із
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подих диявола», після закриття браузера.