Читати книгу - "Вірнопідданий"

обидві руки старого служаки. На щастя, він спершу взяв довід і дізнався, що ініціатива листа виходила від самого пана фон Вулькова! Урядовий президент ушанував Товариство своїм візитом і був здивований, не побачивши там доктора Геслінга. Тоді лише Дідеріх відчув, яка він сила. І почав діяти відповідно до цього. Відповів на приватне повідомлення майора офіційним листом до Товариства і зажадав, щоб його відвідали особисто двоє членів правління — майор Кунце і вчитель Кюнхен. І вони прийшли. Дідеріх прийняв їх у своїй конторі між двома діловими візитами, які навмисне призначив на цю годину. Він продиктував їм текст адреса, піднесення якого зробив неодмінною умовою свого вступу до Товариства. В цьому адресі відзначалося, що він з блискучою відважністю, всупереч усім наклепам, показав свої справжні німецькі і вірнопідданчі погляди. Завдяки його втручанню пощастило завдати відчутного удару неблагонадійним елементам міста Неціга. В цій боротьбі, яка вимагала від Дідеріха величезних особистих жертв, він виявив свою благородну, справжню німецьку натуру.

Під час урочистого засідання на честь прийняття Дідеріха до Товариства воїнів Кунце прочитав адрес, і Дідеріх із слізьми в голосі визнав себе за негідного таких похвал. Якщо справа націоналізму в Нецігу починає поступати, то цим місто завдячує, крім бога, тій найяснішій особі, чиї високі веління він, Геслінг, із свого боку спевняв з радісною слухняністю. Всі, в тому числі Кунце і Кюнхен, були розчулені. Це був знаменний вечір. Дідеріх подарував Товариству келиха і виголосив промову, де торкнувся опору, який зустрів у рейхстагу новий військовий законопроект.

— Тільки наш гострий меч, — вигукував Дідеріх, — забезпечує наше становище в світі, і тримати цього меча гострим покликаний його величність кайзер! Коли кайзер кине заклик, меч вилетить із піхов! Хай компанія в рейхстагу, яка суне носа не до своєї справи, стережеться, щоб цей меч насамперед на неї не впав. З його величністю без жартів, панове, можу вас запевнити! — Дідеріх блиснув очима і багатозначно кивнув головою, начебто йому дещо відомо. Тієї ж миті у нього й справді майнула думка: — Нещодавно, виступаючи в бранденбурзькому ландтагу, кайзер пояснив рейхстагові свою точку зору. Він сказав: «Якщо ці суб’єкти не дадуть мені солдатів, я всіх їх викину за двері!» Ці слова викликали захоплення, і після того, як Дідеріх цокнувся з усіма, хто хотів випити за його здоров’я, він уже не зумів би сказати, чи були це його власні слова, чи все ж таки слова самого кайзера. Від цих слів його кидало в дрож, ніби вони справді виходили від влади… Другого дня їх опублікувала «Нецігська газета» і того ж таки вечора «Локаль-Анцейгер». Зломисні газети вимагали спростування, але його не дали.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Ці високі почуття ще хвилювали Дідеріхову душу, коли Еммі і Магда дістали від пані фон Вульков запрошення на чай. Це могло бути пов’язане лише з п’єсою, що її дружина урядового президента збиралася ставити на найближчому святковому вечорі в «Гармонії». Еммі і Магда мали одержати ролі. Вони повернулися додому розчервонілі від радості: пані фон Вульков була незвичайно ласкава, власноручно підкладала їм печиво на тарілки. Інга Тіц лусне від заздрощів. У виставі беруть участь офіцери! Потрібні будуть спеціальні туалети; якщо Дідеріх уявляє собі, що на їхні п’ятдесят марок… Але Дідеріх відкрив їм необмежений кредит. Все, що вони купували, здавалося йому не досить гарним. Вітальня була завалена стрічками і штучними квітами, сестри зовсім розгублювалися, бо Дідеріх утручався в усе; але тут прийшла гостя, Густа Даймхен.

— Я ще не привітала як слід щасливу наречену, — сказала вона, силкуючись ласкаво посміхнутися, але очі її стурбовано бігали по стрічках і квітах. — Це, певно, теж для цієї дурної п’єси? — спитала вона. — Вольфганг чув про неї; він каже, що вона страшенно безглузда.

Магда відповіла:

— А що ж він тобі скаже, коли ти не береш участі?

А Дідеріх пояснив:

— Цим він хотів виправдатися в тому, що вас через нього не запрошують до Вулькових.

Густа зневажливо засміялася.

— Вулькови нас не цікавлять. А ось на бал у «Гармонії» ми підемо неодмінно.

Дідеріх запитав:

— Чи не краще вам почекати, поки ослабне перше враження від процесу? — Він співчутливо подивився на неї. — Люба панно Густо, адже ми з вами такі давні знайомі. Це дає мені право нагадати вам, що ваша близькість до Буків тепер не вельми корисна для вашого становища в суспільстві.

Густа закліпала очима, видно було, що вона вже сама думала про це. Магда зауважила:

— Дякувати богові, з моїм Кінастом не так.

На що Еммі:

— Але Вольфганг Бук інтересніший. Під час його недавньої промови я плакала, як у театрі.

— І взагалі! — вигукнула Густа, підбадьорившись. — Вчора він подарував мені торбинку.

Вона підняла позолочену торбинку, на яку Еммі і Магда давно вже скоса поглядали. Магда в’їдливо зауважила:

— Він, певно, багато заробив на обороні. Ми з Кінастом більше за ощадливість.

Але Густа все ж дістала задоволення.

— Ну, я більше не буду заважати, — сказала вона.

І Дідеріх зійшов разом з нею.

— Я відпроваджу вас додому, якщо ви будете розумницею, — сказав він, — та перед тим мені ще треба заглянути на фабрику. Саме закінчується зміна.

— Я можу зайти разом з вами, — запропонувала Густа.

Щоб справити на неї враження, він повів її просто до папероробної машини.

— Чогось подібного ви, звичайні, ніколи ще не бачили? — І він з поважним виглядом почав пояснювати їй систему резервуарів, валів і циліндрів, по яких на всю довжину цеху текла маса: спершу водяниста, потім дедалі сухіша, а в кінці машини по великих валах спускався готовий папір…

Густа хитала головою.

— Подумати тільки! А який гуркіт!