Читати книгу - "Бурецвіт, Марія Ряполова"

— Годі, годі, Мереже, я зрозуміла.

Розбійники, обмінюючись невдоволеними репліками, подалися геть, Садівник піднявся на ґанок і збирався зайти до будинку. Ми залишалися самі.

— Можна, ми у вас погостюємо? — спитала я в Садівника.

Він обернувся і втупив у мене недоброзичливий погляд.

— У вас просторий будиночок, сподіваюся, там знайдеться для нас місце…

— Ви що, знущаєтеся?! — раптом заволав він, розвернувшись.

Ми промовчали.

— Це ви, ви маєте повзати на колінах переді мною, щоб я дозволив вам забрати квітку, та ні, щоб я дозволив вам хоча б поглянути на неї, та ні, щоб я взагалі дозволив вам залишитись у заповіднику, а не зателефонував куди треба і доповів, що у нас тут браконьєри! Це ви маєте благати мене про таку милість, а не я маю влаштовувати вам учту!

Він в очікуванні розвів руками.

— Ну, зрозуміло, — сказала я після паузи, — але ж ми не можемо ночувати в лісі.

Садівник шумно видихнув, взявся за боки і спитав:

— Може, мені ще дати званий обід на честь вашого прибуття, юна леді?

— У тому, щоб бути гостинним, нема нічого поганого, — знизала я плечима.

— А якщо хочете, вечерю ми з подругою приготуємо, — сказала Перла.

Він зацікавлено схилив капелюха й оглянув її.

— О, заради вас, пані, я готовий терпіти всю цю сумнівну компанію. Заходьте!

Він зник за дверима.

— Ну, і хто з нас уміє готувати? — поцікавилася я в Перли.

— Розберемося, — кинула вона й пішла за Садівником. — Ви дуже гостинні!

— Ми можемо заночувати і в лісі! — гукнув Бурецвіт.

— Що ти таке говориш? — обернулася я.

— Що він собі дозволяє?

— Ну, у нього виникла невеличка манія величі.

— Якого дідька лисого цей старий хрін заграє з моєю дівчиною? — гнівався він.

— Ось воно що… А чого ти вирішив, що вона — твоя дівчина?

— Ну як… Я ж маю закохатися в неї!

— І що, ти вже освідчився їй у коханні?

— Ні…

— Ну от, — я стенула плечима. — Нема чого голосити. Ходімо.

5

Обстановка всередині будиночка була така ж хаотична, як і його будова. Схоже, тут забули добудувати деякі стіни. Тому дім був переділений не на кімнати й коридори, а на численні заглиблення, остаточно одне від одного не відокремлені.

Посеред цього багатокутника стояв накритий стіл, що не могло не радувати.

— Я знала, що все буде добре, — прошепотіла мені Перла.

— А звідки у вас усе це? — здивувалась я. — Свинина…

— Привозять, — відповів Садівник. — Тут, звісно, нікого не можна вбивати. Ну, якщо ти не тупий хижак — вони дозволу не питають.

— Дуже затишний будиночок, — сказала Перла. — А чи є тут сантехніка сучасного зразка?

— Звичайно, любонько, за цією стіною наліво.

— О, дякую!

Моя подруга попрямувала вказаним шляхом.

— Я наступний! — закричав Мереж і кинувся слідом.

— Ну, сідайте, чого ви, — сказав Садівник, умостившись на чільному місці біля стола.

— Ми, власне, не голодні, лише Бурецвіт.

— О, то ваш шукач — якесь ходяче нещастя.

Насуплений Бурецвіт поглянув на мене, підійшов до столу й обережно опустився на один зі стільців.

— Ну, і як вам тут, — почав він, — усі ці роки?

— Ну, і хіба він не йолоп? — Садівник запитально простягнув руку в мій бік.

Я розгублено стенула плечима і теж підійшла до столу.

— Ви, певно… — я відсунула стілець і сіла, — очікували побачити якогось Геркулеса з… з явними ознаками геніальності на обличчі.

— Важко уявити собі Геркулеса з ознаками геніальності на обличчі, але, в принципі, так, щось таке я і сподівався побачити.

Він же ніби… шукач…

— Але я такий, який є, — сказав Бурецвіт.

— Та бачу…

Садівник узяв виноградину, підкинув її, спіймав зубами і з’їв.

— Так умієш? — спитав він Бурецвіта.

— Ні.

— Нездара.

— Може, досить? — обурився той.

— Нездара!

— Що ви собі дозволяєте, врешті-решт? За яким правом ви так поводитеся з нами?! — крикнув Бурецвіт.

— Юначе, ви перебуваєте в моєму домі, і я не дозволю вам голосити тут!

— А я, — підскочив шукач, — не збираюся зали…

-…шати цей будинок, — закінчила я, схопивши його за руку.

— Переночуєте, а завтра вимітайтеся звідси, — зло сказав Садівник.

— Всі мрії збуваються! — проспівала Перла, яка щойно з’явилася з-за стіни. — Спершу справжнісінька ванна кімната, а тепер от вечеря!

Садівник підхопився, відсунув для неї стілець.

— Дякую, ви дуже люб’язні.

— Що будете їсти? — спитав він.

— Ой, мабуть, куряче крильце і… а то що?

— Гадки не маю. Спробуємо?

— Так!

З-за стіни вискочив Мереж і з криком: «Їжа! Їжа!» впав на стілець і почав тягти все підряд до своєї