Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

Дмитро Олександрович заїжджає у двір. Натискаю на ручку, не встигаю вийти, як дзвонить мобільний.

Давид.

Ще годину тому я чекала цього дзвінка понад усе на світі, але зараз не хочу чути брехні.

Христина казала, що чоловік використає мене, отримає все, що хоче, і знайде нову дурепу. А я не вірила...

Та десь глибоко в душі все ще сподіваюся, що це якась нісенітниця і я просто все не так зрозуміла.

— Сашенько, я вечерю приготувала, — тільки заходжу в будинок, як з кухні виходить Марія.

— Дякую, але я не голодна. Піду до себе.

— Саша, у тебе все добре?

— Все гаразд.

Бачу занепокоєний погляд жінки, але проходжу повз і прямую до сходів.

Підіймаюсь у свою кімнату і просто валюсь на ліжко. Мобільний знову дає про себе знати.

Його дзвінки, один за одним, зводять з розуму.

Вимикаю звук та ховаю гаджет під подушку. щокою стікає одинока сльоза.

Лежу й дивлюся в стелю.

Взагалі нічого не хочеться.

Думки перебивають одна одну. Весь час думаю, що треба було вийти з машини і в очі йому подивитися, сказати все, що думаю.

Та вже пізно...

Дурепа...

Телефон знову починає вібрувати, чим дуже дратує. Вирішую його вимкнути. Але на екрані висвітлюється “тато”, і, глибоко вдихнувши, приймаю виклик.

— Так, тату. Привіт.

— Привіт, мала, — у динаміку чую веселий голос Христини.

Вона вже й телефон його бере?

— Щось сталося? — питаю обережно.

— Нічого не сталося. Хотіла тобі повідомити, що завтра ввечері ми будемо вдома.

— Ви ж наче планували ще два дні провести в Парижі...

— У твого тата справи якісь важливі. Сказав, що потрібно повертатися додому.

— І навіщо ти мене попереджаєш?

— Щоб ти ввечері була вдома. Твій тато не любить сюрпризів, — от це вона має рацію.

— Гаразд. Зрозуміла.

— От і чудово. Поводься там гарно, “доню”, — виділяє останнє слово дівчина і скидає виклик.

Дивлюся на мобільний і вирішую набрати Ніку. Я ж обіцяла.

Натискаю виклик і йду у ванну кімнату. Розслабитися мені допоможе гаряча вода.

— Нарешті! Ти чого втекла? — гарчить у слухавку Ніка.

— Голова розболілася, вирішила додому поїхати, — вмикаю воду і йду назад у кімнату.

— Вважай, повірила. Твій принц не об'явився?

— Не об'явився… — завмираю у дверях.

Посеред моєї кімнати стоїть Давид, і його погляд пронизує наче лезо.

— Сашко, ти там заснула, чи що? — голос подруги змушує прийти до тями.

— Я тобі потім зателефоную, — кажу тихо і скидаю виклик.

Підіймаю очі на чоловіка, який навіть не зрушив з місця.

— Ти що тут робиш? — стараюся отямитись і згадати, як же бісить мене цей негідник, але моє тіло реагує на чоловіка по своєму. Кожен міліметр шкіри горить під його поглядом. Серце пропускає удар, коли Давид робить крок вперед.

Дихання збивається, а в животі кружляють метелики.

Блін, зараз я повинна вигнати його з кімнати, а натомість хочу, щоб він залишився.

— Чому ти не відповідаєш на мої дзвінки, Принцесо? — голос тихий, лагідний та по очах бачу, що це обман.

Чоловік сердиться.

І це викликає у мені злість.

— Тому що в тебе дуже важлива справа. І я не хочу, щоб ти відволікався на такі дрібниці, як розмова зі мною, — випльовую на одному подиху.

Давид здивований, але швидко приходить до тями. Роздивляється мене з ніг до голови і зупиняється на губах.

— Ти кудись виходила?

— По-твоєму, я не маю права?

— Я такого не говорив.

— З друзями у кіно ходила, оскільки ти скасував вечерю.

— І як кіно? — чоловік мружить очі.

Робить крок у мій бік, але я відходжу до стіни.

— Нічого цікавого, — відповідаю на запитання і помічаю, як з ванної вже починає витікати вода на підлогу.

— Дідько!

Швидко підбігаю до крана, вимикаю воду і розвертаюся, втискаючись у тверді чоловічі груди.

Давид змикає руки на моєї талії, таким чином не даючи мені ворухнутися.

— Що відбувається, Принцесо? — він шепоче, торкаючись губами мого вуха.

— Нічого, — кажу занадто емоційно.

Стараюся відштовхнути чоловіка, але нічого не виходить. Він тільки сильніше притискає до себе.

— Поки не скажеш, не дам піти, — Давид спокійний, голос впевнений.