Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

Ще б пак...

Зрадник!

— Чому ти скасував вечерю? — питаю спокійно.

— Мені потрібно було зустріти важливу людину.

— Отже, важливу? — роблю наголос на тому, як він називає цю дівчину.

— То ти через вечерю так засмутилася? — Давид підхоплює пальцями моє підборіддя і змушує поглянути в його очі.

— Я не засмутилася.

Виплутуюсь з його обіймів і йду в кімнату.

— Сашо, якого біса відбувається? Якщо щось не так, то розкажи мені. Щоб я розумів, чим тебе так образив.

Дивлюся на чоловіка і злюсь ще більше. Такі чесні очі... Наче я бідного котика покарала, а це не він напісяв у капці.

І я не витримую.

— Бачила я твою “важливу” людину. І квіти дуже гарні. У тебе чудовий смак! — викрикую і відразу розвертаюся.

На очах з'являються сльози.

За спиною мовчання.

Немає що відповісти?

Ну, звісно. Не думав, що його на гарячому спіймаю.

Раптом тишу кімнати розриває гучний сміх.

Повертаюся і бачу, як Давид від душі сміється, а я не розумію, що такого смішного зараз відбулося.

Може, він з мене сміється...

— Боже... Не знав, що ти така ревнива, — важко дихаючи, вимовляє чоловік.

— Що? Я не ревнива!

Але Давид тільки усміхається. Швидко наближається і хапає мене за руку.

— Ходімо. І тихо, внизу твій водій.

Дивлюся, як цей ідіот тягне мене до вікна, і очі на лоба лізуть.

— Куди? Я не полізу.

— Хочеш вийти через двері? — підіймаючи брову, питає чоловік.

І в мене не залишається вибору.

***

— Куди ти мене везеш?

Сиджу в машині чоловіка, і знову він мене викрав. Цього разу з мого ж будинку.

Чорт забирай!

— Сюрприз.

З його губ не сходить усмішка, і я почуваюся не дуже впевнено.

Сказавши йому, про те, що бачила, я очікувала трохи іншої реакції. Думала, виправдовуватися буде, скаже, що то не він був, я все наплутала.Та будь-що... Але ж не сміх.

— Послухай, якщо в тебе є інша і я тобі набридла, то скажи про це прямо. І закінчи все між нами.

Автомобіль різко звертає на узбіччя. Я навіть скрикую від здивування.

Давид зупиняється, повертається і втискає мене в сидіння.

— Я скажу один раз. А ти запам'ятаєш. Слухай уважно.

Він дивиться в мої очі. Погляд серйозний, грізний… мені навіть трішки страшно.

— У мене немає іншої жінки з того самого моменту, як познайомився з тобою. І не буде. Для мене є лише ти. І я тебе кохаю. Я не закінчу те, що між нами. Ніколи, — кожне його слово зачіпає мою поранену душу.

Він наче виліковує мій біль, його погляд дає обіцянку бути разом завжди, і я вірю.

Давид повільно нахиляється і ніжно цілує мої губи. Наче просить дозволу, і я подаюсь вперед.

За секунду чоловік бере в полон мій рот. Його пальці розстібають ремінь безпеки, і я опиняюсь на його колінах.

Моє тіло трусить від збудження, пристрасті і слів, які він щойно говорив.

Зариваюсь пальцями у його волосся і тягну на себе. Відчуваю руки чоловіка на моєму животі.

Блін, коли він встиг розстебнути сорочку?

Попою трусь об твердий член, який випирає зі штанів, і Давид гарчить, прикушуючи шкіру на моїй шиї.

Це дико збуджує.

Не в змозі більше терпіти, знаходжу ремінь, розстібаю, а потім переходжу до ширінки.

Давид не квапить мене, і я повільно розстібаю блискавку. Десь позаду чую вібрацію і завмираю.

— Неважливо. Я зателефоную потім, — каже Давид, розстібаючи мої джинси.

Але мобільний не замовкає.

— Візьми слухавку. Може, щось термінове, — відриваюсь від чоловіка.

І, матюкнувшись, він бере мобільний.

— Чорт, ми спізнюємося, — наче про себе говорить чоловік.

І відповідає на дзвінок.

— Слухаю. Так, їду. Скоро буду.

Давид скидає виклик і підіймає на мене очі. Прикладає чоло до мого, і на його губах з'являється легка усмішка.

— Запам'ятай, на чому ми спинилися. Після продовжимо.

— Після чого?

— Сама побачиш.

Чоловік обережно садить мене на місце і заводить двигун.

Через пів години ми під'їжджаємо до гарного двоповерхового будинку, який знаходиться за металевим парканом.

Давид подає мені руку, допомагаючи вийти з автомобіля, і веде до воріт. Вони виявляються відчиненими.