Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Приїхали в маєток Галини. Дівчина увійшла в будинок несучи сонного сина на руках. Інга вже чекала на них з готовою сумішшю. Злата присіла у вітальні, йпочала годувати сина, який побачивши пляшечку зчинив лемент. Батько з нахмуреним обличчям увійшов у вітальню.

— Злато, у якому вигляді ти отримувала погрози?

— На телефон.

— Де він? — Роздратовано запитав.

— В сумочці.

— Давай сюди.

Нестор подав батькові телефон, а донька винувато повідомила.

— Я видалила повідомлення.

— Ти ненормальна? — Заволав Стоцький.

Від цього крику не тільки Злата здригнулася, а й малюк широко розкрив оченята перестав пити суміш, й скривив губки. Андрій зітхнувши, винувато кинув.

— Вибач, я не хотів налякати, ні тебе, ні малого. — Витримав паузу, й уже спокійніше наказав. — Вкладайте малого, я чекаю на вас у будиночку охорони.

Злата не могла заспокоїтися, нервова напруга лише зростала, як і посилювався страх за Галину. Вклали Власія й залишивши його на Інгу, подалися до батька. Нестор вів Злату за руку, вона ж вся тремтіла, адже боялася зізнатися, у тому, що зараз дуже боїться за сина. Хоча він під охороною, та страх за нього надто сильний. Не вибачить собі, якщо ще й з ним, щось трапиться.

Батько довго про все розпитував. Зривався на крик. Злата ж не могла заспокоїтися. Звинувачувала у всьому себе, плакала. Нестор постійно заспокоював її. Окрім Нестора, Злати та її батьки у кімнаті знаходилися ще четверо чоловіків, які перевіряли камери, всі відео реєстратори та телефон Злати. Від криків батька дівчина почувалася не дуже зручно, бо він у люті, вже не добирав слів.

— Як ти могла бути такою безпечною? — Знову зірвався Стоцький.

— Тату, повідомлення все одно були з прихованого номера. — Крізь сльози відмахнулася дівчина.

— Але їх зміст... Це прямий доказ. — Фиркнув батько.

— Знімки екрана у хмарі. — Схлипнула дівчина на плечі у Нестора.

— Що? — Зірвався ексміністр.

— Андрію Володимировичу! — Покликав один з чоловіків, що сидів за комп’ютером.

Стоцький кинувся до нього, нависши над ним.

— Ось зміст повідомлень. — Промовив чоловік знайшовши знімки. — Зараз спробую відновити повідомлення.

Минуло пів години. Дали запит в стільникову компанію, адже хтось постарався, щоб повідомлення відновити було не можливо. Ледь не через годину дізналися, що усі три повідомлення були відправлені з різних номерів, і відповідно ці номери вже були не в мережі.

Злата металася сюди туди по невеликій кімнаті, де витала надто напружена атмосфера. На годиннику північ, та ні спати, ні навіть сидіти не могла.

— Отже, вся ця каша через тебе, Несторе. Думай, хто б це міг бути?!!

— Моя колишня, більше нікому. — Відмахнувся Романов, зловивши Злату притяг до себе.

— Впевнений? — Суворо перепитав Стоцький.

— Більше ніж. — Впевнено заявив Нестор. — В той день, як я вперше зустрівся з вашою донькою, сталася ДТП. Завдяки Златі, мій водій залишився живим. Ця пригода трапилася за загадкових обставин, та я не надавав їй розголосу, але все ж у цій ДТП, було кілька загадкових моментів. Все скидалося на те, що це хтось зі своїх. Тоді я підозрював двох людей: дружину та її любаса. Та зараз оскільки вона з ним не живе, то цілком може діяти на одинці, або в змові з тим, кому це на руку. — Романов важко видихнув, та правдиво додав. — Лукавити не буду, тих хто не втішився, тому, що я не загинув, не мало.

Стоцький шумно зітхнув, потерши бороду. Злата налякано глянула на чоловіка, що тримав її в обіймах. На шкірі виступили сироти від страху. Вона ж навіть подумати не могла, що все настільки серйозно.

— Отже, потрібно простежити за твоєю ексдружиною, та не факт, що вона робить це сама. Вона точно має людей, які це роблять.

Бринькнув телефон Злати. Дівчина кинулася до нього, та Нестор зловивши її, не дав дійти.

— Свіже повідомлення з прихованого номера.

— Відкривай! — Роздратовано розпорядився Андрій.

— Відпусти, я хочу прочитати. — Просилася Злата видираючись з обіймів Романова. — Несторе, пусти! — Налякано наказувала, і коли все ж відпустив її, кинулася до монітора, на якому було відкрите повідомлення.

«Ну, що задоволена? Я тебе попереджала. Ще досі хочеш бути з Романовим. Якщо не відв’яжешся, вгадай хто буде наступним: Ти? Малий? Чи може сам Романов? А може твої батьки? Буде цікаво покласти самого міністра оборони навіть у відставці.

В тебе часу до 7:00. Якщо ж Романов залишиться з тобою... Це матиме свої наслідки».

— От, сука!! Вилаявся Стоцький. Негайно виявіть, її місце знаходження.

Злата тихо ридала. Відчула як її зі заду обійняв Нестор. Наляканий погляд стрибнув на батька.

— Тату, зроби щось. — Зі сльозами благала.

— Ми над цим працюємо. — Тихо промовив батько, з жалем дивлячись на доньку, а тоді звернувся до Романова. — Несторе, забирай Злату звідси, та заспокій її.

— Але ж... — Хотів щось заперечити Нестор.

— Не хвилюйся, я про все подбаю, тепер виклик кинуто мені. Подивимось хто кого покладе. — Нервово перевів подих. — Ти головне доньку та внука бережи.

— А мама? — Налякано допитувалася Злата.

— Я забув сказати, мама, відправилася до Польщі у справах. Її не буде тиждень, тож за неї хвилюватися не варто. — Запевнив батько та знову наказав. — Все ідіть.