Читати книгу - "Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Асгейр думав над словами Ділари кілька довгих хвилин. Напружена тиша звучала все більш гнітюче.
- Кажи, - промовив, нарешті маршал. Мілаїрський акцент робив його голос грубим та недружнім.
- Пообіцяйте, що… - спробувала натиснути Ділара, але Асгейр обірвав її словами, наче мечем:
- Ти не в тому становищі, щоб вимагати щось у мене! - він не підвищував голос, але Ділара миттєво стиснулася, відступила на крок, відчуваючи силу Білого Ката. - Розповідай усе що знаєш.
Невістка хана насупилася, але лише на мить, потім вона прикрила повіки, визнаючи усю безвихідь ситуації, а ще через секунду заговорила.
Напевно, вона сподівалася на милість мого чоловіка. А можливо просто змирилася зі своєю долею, і прагнула занапастити життя Мансура. Але вона розповіла усе, що знала. Де розташовуються пости охорони, коли змінюються вартові, за якими маршрутами вони ходять. Вона знала кожну покоївку і кожного слугу хана, їхні звички та правила. Памʼятала яка дрібниця на якому місці лежить.
Асгейр і Фолкор слухали уважно, запамʼятовуючи кожну деталь.
- Та вам не вибратися з ханства живими, - раптово завершила свою промову Ділара. Вона відкрила очі та суворо глянула на Асгейра. Я навіть здригнулася від несподіванки. Темні очі Ділари горіли полумʼям чистилища, у якому жили шихи.
- Надто самовпевнено, - Асгейр підняв верхню губу, як хижак, який показує ікла, погрожуючи. Але Ділара не злякалася. - Моя армія вже ступила на територію Чогрі.
- І далеко вона пройде пісками? - губи Ділари розтягнулися у злій усмішці. - Ви йшли пустелею. Ви знаєте яка вона. А от воювати на пісках ваша армія не зможе. Надто ви громіздкі та важкі, звиклі до лісів та долин. А от для чогрійців пустеля - дім. Ви і самі знаєте, що ваша армія далеко не пройде. Не проїдуть ваші механізми. Саме тому ви прийшли маленьким загоном. Чи не так, Білий Кате?
Асгейр кілька миттєвостей розглядав обличчя співрозмовниці, а потім посміхнувся:
- А ти розумна.
- Дурна на моєму місці не вижила б, - відбила Ділара. Вона сказала це надто швидко, і я знову вловила її страх, який жінка ховала так спритно і глибоко, що я могла лише заздрити їй. Хоча, напевно, я навіть спробую навчитися цього в неї.
- Що ти пропонуєш?
Ледь помітно жінка перевела подих, облизнула губи та заговорила:
- Залиш живим брата хана, мого чоловіка. У Мансура немає спадкоємця, отже мій чоловік стане правителем. Треба вбити усіх наближених до Мансура, щоб ніхто не чинив опір, і тоді ми укладемо мир з Мілаїрою, підемо назустріч королю, скоримося вашим вимогам.
- Де гарантії, що твій чоловік погодиться?
- Він дослухається до моїх слів, - це було сказано таким тоном, що у мене не виникло сумнівів, що Ділара знайде спосіб змусити чоловіка зробити саме так, як вона велить. - Ми скажемо усім, що Мансура вбили його радники. Але охоронці їх знищили. Здійметься галас, у якому ви зможете загубитися та вийти за браму. А потім я віддам наказ, щоб вас не затримували та не обшукували дорогою. Вам дозволять просто виїхати з Чогрі.
Час тягнувся, як патока. Я затамувала дихання, дивлячись на Асгейра. І дочекалася миті, коли маршал кивнув:
- Добре. Буде так. Але якщо ти спробуєш щось утнути, від Анри не лишиться ні камінчика. І для цього вже усе приготовано, можеш не сумніватися.
- Мені навіть на думку б не спало сумніватися у словах Білого Ката, - Ділара посміхалася вже звичною усмішкою великої хитрої кішки. Вона дивилася в очі маршала, коли раптом запустила руку собі під спідницю. Я ошелешено завмерла, Асгейр запитливо підняв брову, а Зіяд насупився. За секунду перед нашими поглядами з’явився кинджал, змушуючи лише здогадуватися як Ділара прикріпила його до внутрішньої сторони стегна і не поранила себе.
- Останнє прохання, - промовила вона тихо. Підійшла ближче до маршала. Я напружено стежила за її рухами. Тримаючи кинджал на двох долонях, вона простягнула його Асгейру: - Нехай його смерть настане від цього леза.
- Що це? - маршал обережно прийняв зброю. Оглянув гарне коване руків’я та блискучий метал.
- Борг, - вимовила Ділара. І щось було у її тоні, що нагадало мені ту розмову з Асгейром, коли він розповідав про свій полон у Оттавіо. Ділара невідривно дивилася в очі маршалові: - Який я маю повернути ханові.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.