Читати книгу - "Подорожі Тобі Елліса, Arachne "

Тобі задумливо поглянув на світло ламп, що освітлювало кімнату. "Японія завжди була країною, де традиції і сучасність гармонійно поєднуються. Помітно, як усе змінюється: нові будівлі, технології, але старі цінності залишаються. Люди тут як і раніше поважають культуру, зберігають шанування до старших і мудрість предків."

Юкіко додала: "Дійсно, зміни помітні, але ми намагаємося зберігати наші традиції. Наприклад, храм Коя, де ми часто буваємо, залишається місцем спокою і медитації, незважаючи на те, що навколо багато чого змінилося."

Молодший син Кенджі, Харуто, вставив свої думки: "Мені завжди цікаво дізнаватися про стародавні традиції. Навіть зараз, коли ми живемо у світі, який швидко змінюється, ці традиції дають відчуття стабільності і зв'язку з минулим."

Тобі посміхнувся, дивлячись на молодого чоловіка. "Це добре, що молодь цінує історію. Це допомагає зберегти мудрість для майбутніх поколінь. Я радий бачити, що в Японії зберігається баланс між традиціями та прогресом."

Розмови продовжувалися, переплітаючи історії про зміни в Японії з особистими спогадами та планами на майбутнє. Вечір був наповнений теплом і ностальгією, відчуттям зв'язку між поколіннями і культурою, яка об'єднувала їх усіх.

Юкіко запитала Тобі, чому він так і не одружився. Тобі зітхнув і закрив очі. 

"Бо я Хранитель," — відповів він. "Я не маю права заводити сім'ю. Для їхньої ж безпеки. Моя клятва вимагає, щоб я не прив'язувався до когось особисто. Я повинен нести цей обов'язок сам."

Юкіко ще раз запитала, трохи вагоміше: "А ви когось любили?"

Кенджі неохоче втрутився: "Юкіко, ти виходиш за межі особистого. Це не тема для розмови."

Тобі підняв руку, заспокоюючи Кенджі: "Не сердься на неї, побратиме. Вона жінка, і це природньо, що її цікавить. Вона має право знати."

Він замовк, а потім сказав: "У мене була любов, але це довга історія. Ми були щасливі разом, але обставини змусили мене зробити вибір, який змінив моє життя. Мені довелося відпустити її, щоб вона могла знайти щастя без небезпеки, яку я міг принести в її життя."

Його голос був сповнений глибокої ностальгії та суму, але також і розумінням вибору, який він зробив.

Юкіко уважно слухала, але її цікавий погляд залишався на Тобі. Кенджі, відчуваючи напругу, швидко втрутився: "Юкіко, не варто заходити так далеко. Це особисте."

Але Тобі, піднявши руку, зупинив його: "Не хвилюйся, побратиме. Вона жінка, і природно, що її це цікавить." Він на мить замислився, дивлячись на вогонь у каміні, що м'яко танцював у темряві кімнати.

"Так, у мене була любов," — почав він, і в його голосі пролунали нотки ностальгії. "Це було давно, ще до того, як я повністю прийняв свою роль Хранителя. Вона була красива, розумна і добра. Ми провели разом багато щасливих моментів. Але згодом я зрозумів, що моє призначення не сумісне з сімейним життям. Як Хранитель, я маю обов'язок захищати певні таємниці та артефакти, і цей обов'язок пов'язаний з ризиком і небезпекою. Я не міг поставити її під загрозу."

Він зітхнув і продовжив: "Мені довелося зробити важкий вибір. Я відпустив її, щоб вона могла знайти щастя в безпеці. Це був правильний вибір, хоча і нелегкий. Інколи я замислююся про те, що могло б бути, якби я обрав інший шлях. Але це було б егоїстично з мого боку."

Юкіко, злегка нахилившись уперед, з теплотою в голосі сказала: "Ви зробили важкий вибір, Тобі. Це потребувало великої сили."

Тобі лише кивнув у відповідь. "Життя Хранителя — це не лише обов'язок, але й самопожертва. Ми живемо для захисту інших, і це не завжди дозволяє нам мати звичайне життя."

Він знову поглянув на вогонь, відчуваючи легку ностальгію, але також внутрішнє задоволення від виконаного обов'язку. "Але це мій шлях, і я приймаю його з усіма його радощами і втратами."

Розмова затихла, наповнивши кімнату відчуттям глибокого розуміння і поваги до рішень, які Тобі прийняв у своєму житті.

"Саме тому переді мною стоїть складний вибір знайти наступника," — продовжив Тобі, дивлячись на своїх співрозмовників. Його очі відбивали серйозність і вагу прийнятих рішень.

"Місія Хранителя вимагає не лише знань і навичок, а й готовності жертвувати особистими бажаннями заради вищої мети. Знайти людину, здатну на таке, — нелегке завдання. Наступник має бути не лише фізично підготовленим, але й морально стійким, розуміти важливість і тягар цієї відповідальності."

Кенджі схилив голову, вислуховуючи друга. "Ти маєш рацію, Тобі. Така відповідальність не для кожного. Але я впевнений, ти знайдеш когось, хто продовжить твою справу."

Юкіко уважно слухала, вдумуючись у кожне слово. "Це велика честь — бути Хранителем. Але також це велика відповідальність. Той, кого ви оберете, повинен бути гідним цієї ролі."

Тобі кивнув. "Саме так. Моя мета — не лише передати знання, але й підготувати наступника до того, що чекає його на цьому шляху. Це завдання вимагає часу і терпіння, але я готовий до цього. Я відчуваю, що зараз настав час підготувати нового Хранителя, який продовжить цю місію."

Його голос був сповнений рішучості. Тобі розумів, що знайти того, хто буде гідним його спадщини, — це не просто завдання, а найважливіше рішення його життя.

"Кенджі," — звернувся до нього Тобі, його голос був спокійний, але в ньому відчувалась прихована напруга. "Ти можеш відвезти мене до храму Коя завтра?"

Кенджі кивнув, відразу розуміючи важливість прохання. "Звісно, Тобі. Я подбаю про це. Завтра рано вранці ми вирушимо. Це буде честь супроводжувати тебе."

Юкіко уважно подивилась на обох чоловіків, відчуваючи, що ця подорож матиме особливе значення для її чоловіка і його побратима. Вона мовчала, розуміючи, що перед ними стоїть важлива задача, яку Тобі має завершити.

Тобі вдячно кивнув. "Дякую, Кенджі. Ця подорож означає для мене більше, ніж ти можеш собі уявити."

ХРАМ КОЯ 

На наступний ранок Тобі і Кенджі вирушили до храму Коя на машині Кенджі. Дорога пролягала через мальовничі ландшафти, які з самого ранку зачаровували своєю красою.