BooksUkraine.com » Фантастика » День триффідів 📚 - Українською

Читати книгу - "День триффідів"

176
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "День триффідів" автора Джон Віндем. Жанр книги: Фантастика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76
Перейти на сторінку:
дружина.

Я глянув на Сьюзен, яка сиділа випроставшись, у своєму синьому комбінезоні з червоною стрічкою у волоссі. З благанням в очах вона переводила погляд з мене на Джозеллу.

— Троє, — сказав я.

— Мені шкода, містере Мейсен. У кожній групі має бути десять осіб. Дівчинка може поїхати до штаб-квартири. Ми знайдемо для неї корисну справу, аж доки вона не підросте достатньо, щоб взяти під своє керівництво власну групу.

— Ми з дружиною вважаємо Сьюзен власною дочкою, — різко сказав я.

— Повторюю, мені дуже шкода. Але такі правила.

Я уважно дивився на нього кілька хвилин. Він відповів мені тим самим поглядом. Нарешті я сказав:

— Якщо це має статися, то ми вимагаємо для неї гарантій та зобов’язань.

Я почув, як мої домашні ахнули. Торренс трохи розслабився.

— Звичайно, ми дамо вам усі можливі гарантії, — сказав він.

Я кивнув.

— Мені потрібен час, щоб усе це обміркувати. Усе це для мене справа нова і дещо приголомшлива. Дещо спало мені на думку вже зараз. Наше обладнання зносилося. Зараз уже важко знайти щось нове і непошкоджене. Я бачу, що найближчим часом мені знадобляться сильні робочі коні.

— З кіньми наразі важко. У нас дуже маленьке поголів’я. Можливо, якийсь час вам доведеться використовувати людську силу.

— Тепер приміщення, — продовжив я. — Господарські будівлі будуть замалі для наших потреб, а я не зможу звести нові приміщення самотужки, навіть з уже готових елементів.

— Думаю, в цьому ми зможемо вам допомогти.

Ми продовжували обговорювати деталі ще хвилин двадцять. Потім я продемонстрував йому щось на кшталт люб’язності й позбувся, відправивши на екскурсію господарством у похмурому супроводі Сьюзен.

— Білле, що в біса… — почала Джозелла, коли за ним та його компаньйонами зачинилися двері.

Я розповів їй все, що знав про Торренса та його метод розв’язання проблем.

— Це мене аж ніяк не дивує, — зауважив Денніс. — Знаєте, що дивно — я раптом почав ставитися до триффідів з якоюсь симпатією. Думаю, що без їхнього втручання подібних випадків було б набагато більше. Якщо вони є єдиним чинником, який може завадити поверненню кріпацтва, то варто лише побажати їм удачі.

— Усе це — повний абсурд, — сказав я. — Як ми з Джозеллою зможемо опікуватися цілою юрбою, та ще й встигати боронитися від триффідів? Але, — додав я, — ми зараз навряд чи в тому становищі, щоб казати категоричне «ні» чотирьом озброєним людям.

— Отже, ти не…

— Кохана, — сказав я, — ти що, справді уявляєш мене в образі феодального сеньйора, який керує сервами та вілланами, розмахуючи батогом? І це якщо триффіди не встигнуть мене з’їсти…

— Але ж ти сказав…

— Послухай, — сказав я. — Уже сутеніє. Повертатися для них вже буде запізно. Їм доведеться залишитися на ніч. Думаю, що завтра їм спаде на думку забрати з собою Сьюзен — вона буде непоганою заручницею, щоб змусити нас добре поводитися. Крім того, вони можуть зоставити одного-двох чоловік наглядати за нами. І тоді навряд чи ми їх здолаємо, еге ж?

— Так, але…

— Ну, я сподіваюся, що переконав їх, що підтримую їхню ідею. Сьогодні ми влаштуємо вечерю, яка буде натяком на згоду. Приготуй її на славу. Хай всі наїдяться. І дітей теж нагодуй як слід. Вистав на стіл нашу найкращу випивку. Дивися, щоб Торренс та його братва пили якомога більше, але самі не дуже прикладайтеся до чарки. Ближче до кінця трапези я ненадовго зникну. Ти продовжуй відвертати їхню увагу. Постав якісь платівки з вульгарними піснями чи щось таке. І всі допомагайте підтримувати веселощі. І ще одне: щоб ніхто не згадував про Майкла Бідлі та його групу. Мабуть, Торренс уже знає про колонію на острові Вайт, але він не повинен знати, що і нам про неї відомо. І що мені ще буде потрібно, то це мішок цукру.

— Цукру? — не розуміючи, повторила Джозелла.

— Немає? Ну тоді великий жбан меду. Думаю, що він теж згодиться.

* * *

Кожен переконливо зіграв свою роль на вечері. Група не лише відтанула, а й трохи почала теплішати. Крім більш ортодоксальних напоїв, Джозелла виставила мед власного виробництва, і він теж був сприйнятий схвально. Гості були вже у стані щасливої розслабленості, коли я непомітно вийшов.

Я взяв вузол з ковдрами та одягом і пакунок з їжею, які приготував заздалегідь, і поспішив з ними до сараю, де стояла наша напівгусенична машина. Узявши шланг, що приєднувався до нашого резервуара з паливом, я заповнив її бак по вінця. Потім я звернув увагу на дивну машину Торренса. Підсвічуючи динамічним ліхтариком, я знайшов кришку горловини бака, відкрив її і залив туди близько кварти меду. Решту меду я залив у резервуар.

До мене долинали співи з вечірки — здається, все йшло добре. Потім я поклав до своєї машини протитриффідне спорядження та інші речі, про які згадав вже пізніше, і повернувся до решти, аж доки на вечірці не запанувала атмосфера, яку навіть уважний спостерігач міг би назвати сентиментальною і доброзичливою.

Знадобилося ще майже дві години, щоб вони заснули.

На небі зійшов місяць, і усе подвір’я було залите білим світлом. Я забув змазати двері сараю і тепер лаявся щоразу, коли вони рипіли. Решта йшла за мною вервечкою. Бренти та Джойс були добре знайомі з місцевістю і не потребували провідника. За ними йшли Джозелла та Сьюзен, несучи дітей. Девід подав голос лише раз, але Джозелла швидко затулила йому рукою рота. Вона пішла вперед, все ще тримаючи його. Я побачив, що інші залізли на заднє сидіння, і зачинив машину. Потім сів за кермо, поцілував Джозеллу і глибоко вдихнув.

За огорожею було видно, як триффіди скупчилися біля воріт; вони завжди так робили, якщо не тривожити їх кілька годин.

Дякувати небесам, двигун завівся одразу. Я ввімкнув низьку передачу і, об’їхавши машину Торренса, врізався просто у ворота. Важкий бампер з тріском відчинив їх. Ми занурилися в гірлянду з дроту та зламаних дощок, збивши з ніг з десяток триффідів, у той час як решта люто хльоскала жалами. Потім ми виїхали на дорогу.

Проїхавши поворот, за яким можна було побачити Шернінґ згори, ми зупинилися і заглушили мотор. Деякі вікна засвітилися, і ми побачили, як хтось сів у машину і ввімкнув фари, заливши будинок сяяти яскравим світлом. Закрутився стартер. Коли я почув, як завівся двигун, мене охопила тривога, хоча я й знав, що наша машина в кілька разів швидша за цей незграбний пристрій. Біля воріт їхня машина почала смикатися на гусеницях. Не встигла вона завершити поворот, як двигун почав чхати

1 ... 75 76
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День триффідів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День триффідів"