Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

Зрадник дуже обурювався, що карателі не використали його донесень для знищення дрібних партизанських груп, коли ті виходили в розвідку або виконували невеликі бойові завдання. Зондерфюрер у таких випадках заспокоював «Шаміля», пояснюючи повільність дій побоюванням навести партизанів на думку, що між ними є зрадник.

І хоча дорожив Долл своїм агентом, та не міркуванням про його безпеку керувався він, полишивши дрібні партизанські групи. Ні, він прагнув ефекту, яскравого підтвердження правильності запропонованої ним тактики, яку називав «мат у два ходи»: глибока агентурна розвідка і такий нищівний удар, після якого із загону партизанів не лишиться жодного.

Для цього чекав слушного моменту. Ягор доповів, що командира й комісара загону мають викликати на якусь нараду. Тож карателі готувалися напасти. Варту розраховували пройти, скориставiись паролями, які мав принести зрадник.

Астров мучився тим, що не мав змоги попередити партизанів про «Шаміля». З інформацій агента він знав: радіостанції в загоні немає. Лишалося одне — знищити зрадника. В правильності рішення він переконався, помітивши, що «Шаміль» стежить за іншими агентами і за ним самим. Одного разу навіть спіймав його на гарячому: відчинив вікно кабінету і почув: щось гупнуло, наче хтось із присьби скочив. Астров, не довго думаючи, кинувся нагінці. В кущах смородини наздогнав утікача і, застосувавши прийом, повалив на землю. Затриманий мовчав, тільки сопів. Невдовзі прибіг і «Азов», розмову з яким перебив підслухувач. Присвітили ліхтариком і побачили перед собою червоне, надуте, мов футбольний м'яч, обличчя «Шаміля».

— Не знаєш, де двері, що до вікна пхаєшея? — сердився Астров.

— Хотів попросити пляшку горілки, та не знав, чи зручно заходити. От і заглянув у вікно, — виправдовувався Ягор.

Іншим разом двоє вірних Павлові людей застукали конопатого біля дверей кабінету, коли він підслуховував.

— Утретє спіймаю — віддам тебе до рук уповноважених СД! Не повірю, що ти знову за горілкою приходив, — попередив Астров.

Розповів про обидві пригоди Доллові, але той удав, ніби не надає цьому значення:

— Ти ж знаєш, що він п'яниця, мабуть справді шнапсу захотілося. Дивись тільки, щоб він не напився в суботу, коли прийде з партизанського загону. В неділю має вести підрозділ Конокова до лісу. Беремо всю банду разом. Лишаємо засідку, щоб захопити в понеділок командира й комісара, коли вони повернуться з наради. Піднесемо сюрприз…

Той факт, що підозріливий командир «корпусу» так легковажно поставився до поведінки Ягора, остаточно впевнило Астрова: «Шаміль» стежив за ним не з власної волі.

Втім, після розмови із зондерфюрером радянський розвідник дбав не про особисту безпеку. Врятувати партизанів стало головною метою, до якої, здавалося Павлові, він ішов усе життя. А врятувати загін можна було лише знищивши зрадника «Шаміля».

Ягор прийшов, як і домовлено було із зондерфюрером, у суботу пізно ввечері. Відразу заявився до Астрова:

— Гер начальник, у горлі пересохло. Хоч одну чарчину! — попросив він і заглянув за шафу, де зберігалася каністра спирту для частування агентів.

— Сьогодні, Ягоре, тобі доведеться обійтися чаєм. Командир корпусу заборонив давати тобі спиртне. Повернешся з операції — бери хоч кварту.

— Не повірю, щоб зондерфюрер поставився до мене так несправедливо. Відмовити людині, яка зробила для нього таку важливу справу.

Астров замислився. «Шаміль» заканючив, наче старець на кладовищі:

— Подайте хоч чарочку! За помин душі партизанів…

— Біс із тобою, — махнув рукою Павло. — Тільки не тут. Дізнається зондерфюрер — обом голови постинає. Зробимо так: я збираюся на рибалку. Якраз кефаль пішла. Гайда зі мною. Там і почастую.

— Вік не забуду вашої доброти, гер начальник. Ось тільки мотнуся, віддам Конокову завтрашній партизанський пароль — і через п'ять хвилин чекайте мене на пристані.

— До початку операції вісімнадцять годин — встигнеш. А прийдеш у штаб, більше не випустять. Командир корпусу наказав замкнути тебе в окремій кімнаті й вартового поставити. Ходімо ж прямо на берег. І, не ображайся, більш як півсклянки не дам.

Через півгодини, прихопивши з собою вудки, повну флягу спирту й закуску, обидва вже сиділи в шлюпці. Ягор на веслах, Павло — на кормі. Однією рукою він тримав кермо, — другою — вудку.

— Чи не дуже далеко ми забралися? — занепокоєно спитав Ягор, помітивши, що Астров вирулює все мористіше.

— Якщо тобі судилося втопитись, то це може трапитись і за три кроки від берега. До того ж не забувай: маєш справу з моряком. Ну, а якщо дуже боїшся — хильни для хоробрості. Тільки пам'ятай умову: не більш як півсклянки.

З цими словами Павло простягнув сусідові флягу й відвернувся, закидаючи вудку. За його спиною булькотіло досить довго. Потім хруснув прикушений «Шамілем» огірок.

— Хоч добре закуси, а то, диви, ще в море звалишся!

— Хто, я? Від такої капочки! Та мене й троє у воду не зіпхнуть…

Минуло ще з годину. На дні шлюпки билося вже з десяток сріблястих рибин. Агент похропував.

«Час, чи хай його дужче розбере?» — подумав Астров.

І тут же почув шум мотора сторожового катера.

Треба кінчати, інакше нас затримають фашисти і провокатор завтра матиме змогу повести карателів до партизанів», — блискавкою промайнуло рішення. Рукояткою «парабелума» Павло щосили вдарив «Шаміля» в голову і став піднімати важке тіло Ягора, щоб викинути його в море. Саме цієї миті довгим, сліпучим кинджалом ударив в очі промінь катерного прожектора. Асїров залишив труп у човні.

— Хенде хох! — закричали в рупор. Моряк виконав наказ.

— Що там у вас сталося? — допитував його через кілька хвилин на борту сторожовика знайомий офіцер з морської контррозвідки.

— Нічого особливого, спеціально виїхав у море ліквідувати одного свого агента.

— Хіба цього не можна було зробити на березі? — засумнівався офіцер.

— Тут вірніше, до того ж ховати не треба, — пояснив Павло і попросив негайно висадити його на берег, бо має терміново доповісти командирові корпусу.

— Ні, просьби вашої виконати не можу, — відмовив фашист. Мої люди доставлять вас у штаб корпусу, а там уже розбирайтеся зі своїм начальством.

Троє німецьких моряків з автоматами проконвоювали затриманого в школу. Терміново викликали Долла.

— Конвой, за двері! —