Читати книгу - "Таємниця Михайла Грушевського"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Додаток 7
Двадцять п’ять фактів про «українське масонство» (1906—1917 рр.)
Оцінюючи роль та місце російської масонерії в політичних подіях 1917—1920 рр., необхідно взяти до уваги наступне.
Факт перший. Відновлення вільномулярства на російських теренах почалося після видання Миколою ІІ Маніфесту 17 жовтня, який задекларував право російських підданих на вільне проведення зборів та утворення союзів.
Факт другий. Відновлення вільномулярського руху в Росії розпочав М. Ковалевський, масон 18 ст. посвяти союзу Великої Ложі Франції, яка працювала за Стародавнім та Прийнятим Шотландським Статутом.
Факт третій. Право відкриття лож в Росії М. Ковалевському надала Рада Великого Сходу Франції, тобто ложа іншої юрисдикції, ніж та, до якої належав М. Ковалевський. Відмінність між обома юрисдикціями полягала в обрядності (в Раді ВСФ вона була спрощеною) та в пріоритеті соціальних питань (Рада ВСФ) над просвітницькою роботою (союз ВЛФ). «В цьому відношенні, – зауважив А. Серков, – установка Великого Сходу Франції на активну участь в політичному житті країни була, поза сумнівом, близька новому поколінню російськихмасонів». Саме ця установка, додамо від себе, і стала першопричиною, яка в кінцевому рахунку детермінувала крах вільномулярського руху на російських та підросійських (за винятком Царства Польського та Фінляндії) теренах.
Факт четвертий. Дозволи від «материнської» ложі, тобто від ВЛФ, на відкриття лож в Росії М. Ковалевський привіз 1907. Після цього російська масонерія «розкололася на декілька частин».
Факт п’ятий. В Росії було створено 9 лож в юрисдикції ВСФ. Всі вони були розпущені в лютому 1910 р. Вони не мали свого статуту, їх офіційно не визнавали в світі, вони «забули про просвітницько-філософський бік своєї діяльності», «не спромоглися створити систему суспільно-політичного впливу масонства на життя в країні». За висновком А. Сєркова, «абсолютизація соціальної сторони програми Великого Сходу Франції перетворила його дочірню організацію (тобто ложі ВСФ у Росії. – Д. Я.) в замкнене політичне утворення, неспроможність якого була доведена часом».
Факт шостий. На «підросійській» території сучасної України в юрисдикції ВСФ були створені ложі:
– «Истина» (Одеса),
– «Кевская заря» (Київ; ложа створена «за активної участі» І. Лучицького та Ф. Штейнгеля),
– назва невідома (Київ).
Факт сьомий. Наприкінці 1909 р. до Києва приїхав один з лідерів автономістів у І Державній думі В. Обнинський, який «встановив тісні контакти із С Єфремовим». Саме ці контакти, правдоподібно, стали вирішальними для подальшої розбудови масонства на російських південно-західних теренах, тобто на більшості території сучасної України. Політична платформа цих домовленостей – боротьба за рівноправність всіх народів Росії та перебудову держави на федеративних засадах.
Факт восьмий. Організаційною та кадровою основою масонерії на «українських» теренах стала газета «Киевские отклики» та її співробітники: Г. Александровський, М. Василенко, С. Єфремов, І. Лучицький, В. Науменко, С. Петлюра.
Факт дев’ятий. Союз між обома юрисдикціями було укладено на капітулі 1908 р. Головою керівної Ради 18-ти став Д. Бебутов, першим наглядачем – М. Ковалевський.
Факт десятий. Під впливом Великого Сходу Туреччини, який сповідував активну участь в політичному житті країни, російська масонерія взяла курс на «огорнення влади людьми, які співчувають масонству».
Факт одинадцятий. На цей час кількість посвячених в російських ложах становила 100 осіб, членство 80-ти підтверджено документально; майже чверть всіх членів – члени партії «народної свободи» (конституційних демократів). Серед депутатів Державних дум всіх скликань «українцями» за походженням були А. Вязлов, І. Лучицький, М. Ковалевський, П. Чижевський, І. Шраг, Ф. Штейнгель.
Факт дванадцятий. «за наявності контактів масонське товариство та організація більшовиків не відчували взаємовпливів»; «гіпотеза про посвяту Леніна не може бути підтверджена документально, оскільки багато документів ложі L’Union de Belleville в Парижі не дійшли до нашого часу».
Факт тринадцятий. Новий масонський союз, який дістав назву Великий Схід Народів Росії (ВСНР), склався до літа 1912 р. на підставі об’єднання із ложами Шотландського Статуту та приєднання так званих «англійських» лож. ВСНР вже мав власну «конституцію» – «Положення про Орденську організацію». Головна мета – «прагнення до морального вдосконалення членів на ґрунті об’єднання їх зусиль в боротьбі за політичне звільнення Росії».
Факт чотирнадцятий. «В Києві переважали в організації люди, для яких етичні завдання стояли на першому місці».
Факт п’ятнадцятий. «ВСНР був створений як надпартійна організація»; поступово віддаляючись від чисто масонських завдань, російська організація вільних мулярів вже до 1915—1916 рр. набула характеру політичного об’єднання».
Факт шістнадцятий. Система масонських ступенів була скасована і зведена лише до двох – учня та майстра; система та принципи прийому змінена та спрощена; спрощений ритуал; допускався прийом жінок; скасована низка «офіцерських» посад.
Факт сімнадцятий. В період «розквіту» загальна чисельність лож ВСНР сягала не менш 47-х (350—500 членів), в т. ч. в Петербурзі – 16 (95 осіб), у Києві «мінімум» 8 (за іншими даними – 15—20), дві – в Москві, 17 – в провінційних містах, в т. ч. в Катеринославі, Одесі, Харкові та в смузі Південно-Західного фронту, який проходив територією сучасної України.
Факт вісімнадцятий. Першим «українським» масоном був І. Лучицький. До київських лож належали (в алфавітному порядку): Г. Александровський, З. Ахримович, В. Бажаєв, Д. Белінг, Л. Брилліант, М. Василенко, М. Воскресенський, А. Вязлов, A. Галіп, Д. Григорович-Барський, М. Грушевський, Д. Дорошенко, С Іванов, О. Ердман, С Єфремов, О. Зарубін, В. Затонський, B. Ігнатович, Г. Квятковський, В. Казановський, І. Кістяківський, В. Колокольцев, В. Константинович, О. Корчак-Чепурківський, В. Косинський, І. Красковський, Л. Лічков, В. Лозинський, І. Малютин, С. Маркотун, А. Марголін, Ф. Матушевський, К Мацієвич, В. Науменко, А. Ніковський, А. Нікольський, Д. Одинець, М. Пахомов, С. Петлюра, І. Полторацький, В. Прокопович, М. Радченко, А. Ржепецький, М. Синицький, В. Тишкевич (вірогідно), О. Саліковський, О. Семенцов, С. Синицький, П. Скоропадський, М. Славинський, Є. Слуцький, М. Терещенко (сумнівно), С Чебаков, М. Чубинський, П. Холодний, І. Шраг, Ф.Штейнгель, О. Шульгин, М. Шумицький.
В Одесі – С. Житков, В. Каган, Л. (Д) Крижановський, В. Чехівський, С. Шатуновський, М. Шпенцер (двоюрідний брат Троцького).
До цього списку слід додати діячів, які відіграли помітну роль у подіях на підросійській Україні в 1917—1920 рр. Це – І. Красковський (один з керівників ложі «Литва», член Білоруської соціалістичної громади, чільник УЦР та її Генсекретаріату), С. Стемповський (Велика Національна Ложа Польщі, міністр земельних справ в уряді Прокоповича).
Факт вісімнадцятий. Секретарями Верховної Ради були: М. Некрасов (до конвенту 1912 р. та в 1915 р.), О. Колюбакін (літо 1912 р. – кінець 1914 pp.), О. Керенський (1915—1996 рр.),
О. Гальперн (літо 1910 – грудень 1918 рр),
С.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Михайла Грушевського», після закриття браузера.