Читати книгу - "Золоте теля"

І поки старий правив сам над собою панахиду, хвости його фрака лопотіли на вітрі, як вимпели!

Остап не дав Корейкові доїсти компот, витяг його з-за столу і повів розрахуватись. Приставною драбиною комбінатори влізли в товарний вагон, де містилася канцелярія Північної укладки і стояло полотняне ліжко табельника. Тут вони замкнулися.

Після обіду, коли літерні пасажири відпочивали, набираючись сил і снаги для участі у вечірній гулянці, фейлетоніст Гаргантюа спіймав братів-кореспондентів за недозволеним заняттям. Лев Рубашкін і Ян Скамейкін несли на телеграф два папірці. На одному з них було стисле повідомлення:

«Термінова Москва степовий телеграф тире узун-кулак лапки довге вухо кома розніс аулам звістку змичку яка відбулася Магістралі Рубашкін».

Другий папірець був списаний згори донизу. Ось що було в ньому:

ЛЕГЕНДА ОЗЕРА ІССИК-КУЛЬ

Старий каракалпак Ухум Бухеєв розповів мені цю легенду, овіяну диханням віків. Двісті тисяч чотириста вісмідесят п'ять місяців тому молода, швидконога, як джайран (гірський баран), дружина хана красуня Сумбурун палко покохала молодого нукера Ай-Булака. Велике горе спіткало старого хана, коли він дізнався про зраду дружини/яку він палко любив. Дванадцять місяців старий молився, а потім зі сльозами на очах посадив красуню в бочку і, прив'язавши до неї злиток чистого золота вагою в сім джасасин (18 кіло), кинув дорогоцінну бочку в гірське озеро. З того часу озеро й дістало назву — Іссик-Куль, що означає: «Серце красуні здатне на зраду»…

Ян Скамейкін-Сарматський (Поршень)

— Хіба не так? — запитував Гаргантюа, показуючи відібрані у братів папірці.—Адже правильно?

— Ясна річ, обурливо! — відповідав Паламидов. — Як ви насмілилися написати легенду після всього, що було сказано? По-вашому, Іссик-Куль перекладається як «Серце красуні здатне на зраду?» Ой, чи так? Чи не набрехав вам липовий каракалпак Ухум Бухеєв? Чи не звучить ця назва ось в такий спосіб: «Не кидайте молодих красунь в озеро, а кидайте в озеро легковажних кореспондентів, які підпадають під вплив згубної екзотики?»

Письменник у дитячій курточці почервонів. В його записній книжці вже значилися і Узун-Кулак, і дві запашні легенди, приправлені східним орнаментом.

— А на мій погляд, — сказав він, — в цьому немає нічого страшного. Якщо Узун-Кулак існує, мусить же хтось про нього писати?

— Але ж писали вже тисячу разів! — сказав Лавуазьян.

— Узун-Кулак існує, — зітхнув письменник, — і на це доводиться зважати.

Розділ XXX

ОЛЕКСАНДР ІБН-ІВАНОВИЧ

У нагрітому і темному товарному вагоні повітря було густе, застояне, як у старому черевикові. Пахло шкірою і ногами. Корейко запалив кондукторський ліхтар і поліз під ліжко. Остап у задумі дивився на нього, сидячи на порожньому ящику з-під макаронів. Обидва комбінатори стомилися від боротьби і ставилися до події, якої Корейко так страшенно боявся, а Бендер чекав усе своє життя, з якимсь казенним заспокоєнням. Могло навіть здатися, що справа діється в кооперативному магазині:

покупець вимагає продати йому щось на голову, а продавець ліньки викидає на прилавок лахмату кепку кольору дикого каменя. Йому однаково — візьме покупець кепку чи не візьме. Та й сам покупець не дуже-то хвилюється, запитуючи лише для заспокоєння совісті: «А може, є інші?» — на що завжди почує відповідь:

«Беріть, беріть, бо й цього не буде». І обидва дивляться один на. одного зовсім байдуже. Корейко довго марудився під ліжком, очевидно, відстебуючи кришку чемодана, копирсався в ньому, беручи щось навмання.

— Гей, там, на шхуні! — стомлено крикнув Остап. — Яке щастя, що ви не палите! Просити цигарку у такого скнари, як ви, було б просто мукою, ви б ніколи не простягли портсигара, побоюючись, що у вас замість однієї цигарки заберуть три. Ви довго копирсалися б у кишені, намагаючись розкрити коробку і витягли б звідти мізерну, ламану цигарку. Ви недобра людина. Ну, чого б вам не витягти весь чемодан!

— Ще чого! — буркнув Корейко, важко дихаючи під ліжком.

Порівняння з скнарою-курильником було йому неприємне. Саме в цю мить він витягав з чемодана грубенькі пачки. Нікелевий язичок замка царапав йому оголені до ліктів руки. Для зручності він ліг на спину і продовжував працювати, як шахтар в забої. З тюфяка в очі мільйонерові сипалася полова і інший солом'яний мотлох, якийсь порошок і хлібні устюки.

«Ох, як погано, — думав Олександр Іванович, — погано і страшно! А раптом він мене тут задушить і забере всі гроші? Дуже просто. Розріже на частини і відправить малою швидкістю в різні міста. А голову заквасить у бочці з капустою».

Корейка всього пройняло погрібною сирістю. Він злякано визирнув з-під ліжка. Бендер дрімав на своєму ящику, схиливши голову до залізничного ліхтаря.

«А може, його… малою швидкістю? — подумав Олександр Іванович, продовжуючи витягати пачки. — В різні міста? — Він аж жахнувся. — Суворо конфіденціонально? Га?

Він знову визирнув. Великий комбінатор потягнувся і відчайдушно позіхнув, як дог. Потім він узяв кондукторський ліхтар і почав ним розмахувати, викрикуючи:

— Станція Хацепетовка! Виходьте, громадянине! Приїхали! До речі, зовсім забув вам сказати: може, ви маєте намір мене зарізати? То знайте — я проти. І потім мене вже один раз убивали. Був такий навіжений старик з порядної сім'ї, колишній предводитель дворянства, він же реєстратор загсу, Кіса Вороб'янинов. Ми з ним на паях шукали щастя на суму в сто п'ятдесят тисяч карбованців. І от перед самим розмежуванням здобутих грошей, дурноголовий предводитель полоснув мене бритвою по шиї. Ох, як це було пошло, Корейко! Пошло і боляче! Хірурги ледь-ледь врятували моє молоде життя, за що я їм глибоко вдячний.

Нарешті Корейко виліз з-під ліжка, підсунувши до Остапових ніг пачки з грішми. Кожна пачка була акуратно заклеєна в білий папір і перев'язана мотузком.

— Дев'яносто дев'ять пачок, — сказав Корейко тоскно, — по десять тисяч в кожній. Купюрами по двадцять п'ять червінців. Можете не перевіряти: у мене — як у банку.

— А де ж сота пачка? — запитав захоплено Остап.

— Десять тисяч я вирахував. Ви пограбували їх у мене на березі моря.

— Ну, це вже свинство. Гроші витрачені на вас же. Не будьте формалістом.

Корейко, зітхаючи, додав ще одну пачку, замість чого одержав свій життєпис у жовтій папці з шнурками від черевиків. Життєпис він одразу ж спалив у залізній грубці, труба якої виходила крізь вагонний дах. Остап в цей час взяв на пробу одну з пачок, зірвав обгортку і, переконавшись, що Корейко не обманює, засунув її до кишені.

— А де ж валюта? — прискіпливо запитав великий комбінатор. — Де мексіканські долари, турецькі ліри, де фунти, рупії, пезети, центавоси, румунські леї, де лімітрофні лати і злоті? Дайте хоч частину валютою!

— Беріть, беріть, що є, — відповів