Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

відмову від політики «Білої Австралії». Кабінет міністрів після свого затвердження здійснив подальші кроки в рамках цієї радикальної програми: зниження віку, який дає право голосування на виборах, до 18 років; підвищення мінімальної заробітної плати; забезпечення представництва в Сенаті федерації для Північної території та Території австралійської столиці; надання цим двом територіям права формувати власні законодавчі ради; запровадження для новостворюваних промислових підприємств обов'язкових екологічних прогнозів щодо їхньої майбутньої діяльності; збільшення витрат на аборигенне населення; рівну оплату праці для жінок; добровільне розлучення; всеосяжну програму медичного страхування; масштабні зміни в системі освіти, серед яких було скасування плати за університетське навчання, значне збільшення шкільного фінансування, а також передача відповідальності за фінансування вищої освіти зі штатів до Австралійської Співдружності.

Вітлем правильно охарактеризував свої реформи як «визнання того, що вже сталося», а не як революцію, що трапилася на порожньому місці. Британська ідентичність Австралії дійсно потроху розмивалась. Падіння Сінгапуру стало першим великим потрясінням, пакт АНЗЮС — першим відгомоном небезпеки, а комуністичні загрози в Європі та В'єтнамі — попереджувальними знаками. Але Австралія все одно покладалася на Британію і солідаризувалася з нею ще довго після падіння Сінгапуру. Австралійські військові воювали пліч-о-пліч з британськими в Малайї проти комуністичних повстанців наприкінці 1940-х, а також в Малайзійському Борнео проти індонезійських партизан на початку 1960-х років. Наприкінці 1950-х Австралія дозволила Британії випробувати атомні бомби у віддалених австралійських пустелях, намагаючись допомогти їй зберегти статус світової держави, незалежної від Сполучених Штатів. Австралія була серед жменьки країн, які підтримали (на тлі широкого міжнародного засудження) напад Британії на Єгипет під час Суецької кризи. В 1954 році перший візит до Австралії чинного британського монарха, королеви Єлизавети, був зустрінутий величезним виливом пробританських настроїв: понад 74 % австралійців висипали на вулиці, щоб її привітати (фото 7.9). Але коли королева Єлизавета вдруге відвідала Австралію в 1963 році, через два роки після подання британської заявки на вступ до ЄЕС, австралійці виявили до неї та до Британії значно менший інтерес.

Відмова від політики «Білої Австралії» так само відбувалася крок за кроком (ще до того, як Вітлем оголосив про неї офіційно), починаючи з дозволу в 1949 році залишатися в Австралії «бойовим подругам» з Японії. Відповідно до «Плану Коломбо з азійського розвитку» Австралія прийняла в 1950-х на навчання 10 000 азійських студентів. «Закон про міграцію» від того ж року дозволив в'їзд до країни «талановитим та висококваліфікованим азіатам». Тому, коли Вітлем в 1972 році оголосив кінець політики «Білої Австралії» і засудив усі офіційні форми расової дискримінації, його дії викликали значно менший протест, ніж можна було очікувати у зв'язку з відмовою від політики, якій Австралія так вперто слідувала понад століття. Протягом 1978-1982 років країна впустила до себе більше індокитайських біженців на душу населення, ніж будь-яка інша держава у світі. На кінець 1980-х майже половина всіх австралійців були народжені за кордоном або мали хоча б одного з батьків, народженого за кордоном. Станом на 1991 рік азіати становили понад 50 % усіх іммігрантів в Австралії. Станом на 2010 рік відсоток австралійців, фактично народжених за кордоном (понад 25 %), був другим у світі і поступався лише Ізраїлю. Вплив цих азійських іммігрантів значно перевищив їхню фактичну кількість: азіати становлять 70 % учнів найпрестижніших шкіл Сіднея і чималу частку студентів в університетах (це я бачив на власні очі, коли йшов студентським містечком Квінслендського університету в 2008 році), а неєвропейці та азіати становлять нині більше половини усіх студентів-медиків.

Інші зміни в Австралії стосувалися сфери політики та культури. В 1986 році було скасовано право кінцевої апеляції до Британської Таємної Ради, таким чином поклавши край останньому реальному залишку британської суверенності і нарешті зробивши Австралію повністю незалежною країною. В 1999 році Верховний суд Австралії оголосив Британію «іноземною державою». На культурному фронті домінування у 1960-х британської кухні, символом якої були пиріжки з м'ясом та пиво, змінилося розмаїттям численних страв міжнародної кухні, представленої не лише грецькими, італійськими та подекуди китайськими ресторанами, як це було наприкінці 1960-х. Тепер серед австралійських вин зустрічаються і найкращі у світі. (Особливо рекомендую чудове, але цілком доступне за ціною десертне вино Noble One від виробника De Bortoli; так само чудове, але дорожче червоне вино Penfolds Grange, а також доступне за ціною кріплене вино Morris of Rutherglen's Muscat.) Сіднейський оперний театр (фото 7.10), відкритий у 1973 році, нині визнаний символом Австралії і одним із найбільших у світі досягнень сучасної архітектури, був спроектований данським архітектором Йорном Утзоном.

Дебати щодо питання «хто ми є?» стосувалися не лише реалій австралійської ідентичності, а і, схоже, кожного мислимого символу ідентичності. Чи слід і досі називати австралійську валюту недесятковим фунтом стерлінгів, як у Британії, чи їй слід надати якусь виразну австралійську назву, скажімо, «ру» (скорочено від «кенгуру»)? (Врешті-решт було вирішено відмовитися від фунта на користь десяткової валюти з американською назвою «долар».) Чи мусить національним гімном Австралії і надалі залишатися британський гімн «Боже, борони королеву»? (1984 року британський гімн був нарешті замінений на «Вперед, Австраліє прекрасна!») Чи повинен прапор Австралії й надалі мати за основу британський Юніон Джек? (Має й досі.) Чи потрібно й надалі відзначати героїчну поразку корпусу АНЗАК в Галліполі, де австралійські воїни захищали британські інтереси у боротьбі з турками? А можливо, натомість святкувати геройську перемогу австралійських військ, які захищали Кокодський шлях у Новій Гвінеї від японців? (День АНЗАК в Австралії святкують і досі.) І останнє: чи має Австралія визнавати королеву Британії взагалі? А може, країні треба стати республікою? (Австралія і досі визнає королеву.)

-

Тож як Австралія вміщається у схематику кризи та вибіркових змін?

Для Австралії — більше, ніж для будь-якої іншої країни, досліджуваної в цій книзі, — основною проблемою була тривала дискусія щодо національної ідентичності та засадничих цінностей (табл. 1.2, чинники 6 та 11). «Хто ми є?» Чи є Австралія білим аванпостом Британії, якому випало розташуватися поблизу Азії, але який мало зважає на своїх азійських сусідів? Хто такі австралійці? Вірні піддані Британії, чия гідність і впевненість у собі залежать від схвального ставлення Британії, які покладаються на британський захист, не вважають за потрібне мати власних послів у закордонних країнах і, аби продемонструвати свою вірність британській батьківщині, ладні масово помирати за неї в далеких куточках світу, стратегічно важливих для Британії, але абсолютно неістотних для Австралії? А можливо, Австралія — це незалежна країна, розташована безпосередньо на кордоні з Азією, країна зі своїми національними інтересами та власною політикою і закордонними послами, більше дотична до