Читати книгу - "Таврований"

— Легко ми вирвалися з фашистських лап, — сміявся Руднєв.

— І десять танків їм не допомогло, — посміхався Ковпак.

— Апетит розігрався, — зовсім заспокоївся Базима. — Думали оточити і знищити весь загін.

— Не на тих напали, — сказав Семен Васильович. — Думали, що зайдемо в місто з обозом.

— Фігу їм! Нехай понюхають нашого хвоста, — показав дулю Сидір Артемович.

— Ці години і хвилини свята ми згадуватимемо цілий рік, — мрійливо вимовив Базима.

— Бери більше, — посміхнувся Руднєв, — все життя.

До вечора зібралися всі партизани. З міста не повернувся тільки Радик. Семен Васильович прийняв заходи, щоб ця інформація не дійшла до його дружини. Комісар розхвилювався. Сина в місті добре знали. Всяке могло трапитися. Радик відпросився у нього, щоб зустрітися з однокласниками.

Панін і Войцехович спали на соломі посередині хати. Ковпак заснув на ліжку. Даремно намагався заснути, поклавши голову на стіл, Базима. Руднєв сидів поруч з ним на лавці. Годинник показував другу ночі.

— Приляж поруч, — намагався заспокоїти комісара начальник штабу. — Все одно вже нічого не зміниться.

— Не знаю, що робити, — прошепотів Руднєв.

Він тихенько піднявся і вийшов на вулицю. Бродив по селу всю ніч. Зупиняв зв'язкових, що їхали до штабу, запізнілих бійців, які шукали свої підрозділи.

Семена Васильовича переслідували різні, одна страшніша за іншу, історії. В загоні було багато молоді. Вони набиралися від старших досвіду, але творили таке, що у нього волосся ставало дибки. Виявляли таку зухвалість і необдуману сміливість, не розуміючи, чим це може обернутися.

Його син Радій виступав заводієм цієї дітвори. Семен Васильович намагався доступно роз’яснити пацанам, що війна, це не гра. І з життям розлучитися можна дуже легко.

Зараз йому лізло в голову всяке. Радій міг скоїти з друзями диверсію і потрапити до ворогів. Його могли просто видати ворогам.

Тільки вранці Радя кинувся на шию батькові. Поки він зустрічався з однокласниками, місто зайняли німці. Він дочекався темряви, щоб вийти з Путивля. Пішки добирався до своїх.

— Молодець, синку. Ти проявив витримку і мудрість справжнього партизана.

Після зухвалого нальоту на Путивль вороги вжили небачені до цього заходи. Щоб покінчити з партизанами, вони знімали з вагонів, які йшли на фронт, танки, гармати, інше озброєння і живу силу.

«Трійка» використовувала оборонну ініціативу. Бачачи, що ворог проривається в розташування, партизани вислизали від нього і займали іншу вигідну позицію. Близько місяця вони водили за ніс ворога, хоча самі потрапляли не раз в критичну ситуацію. За цей час втрати партизан були мінімальними. У німців в кілька разів більше.

Того дня Семен Васильович голився на березі болота. Не звертав увагу на жаб, які поруч співали хором. Голився ретельно перед маленьким дзеркальцем.

Десь пролунала автоматна черга. Потім інша. Зав’язалася перестрілка.

— Навіть поголитися не дадуть, — невдоволено промовив комісар, але свого заняття не залишив.

Ретельно підправляв вуса.

Григорій Якович, який носив вуса і маленьку, круглу бороду, теж голився поруч з ним. Базима за прикладом комісара стежив за своєю зовнішністю. Але під час безперервних боїв, інших непередбачених подій запускав бороду, залишаючи догляд за нею на потім.

Руднєв закінчив голитися. Підійшов до болота, закачав галіфе. Босоніж зайшов у воду. Рукою розігнав докучливих жаб. Вмився чистою, прозорою водою. Витерся рушником. Потім повісив його на гілки, щоб просохнуло. Прибрав мило, зубний порошок, приладдя для гоління. Тільки потім пішов до штабного намету.

Григорій Якович хотів наслідувати приклад комісара. Але в цей час у його сторону пливла мідянка. Він давно вивчив цю змію. Ще з довоєнних походів зі школярами знав, що просто так вона не змінить свого маршруту. Взяв довгу палицю, хотів відкинути змію в сторону. Вона різко вкусила палицю, але маршруту свого не змінила.

Довелося начальнику штабу митися в іншому місці.

— Що там за стрілянина? — Запитав Руднєв у Войцеховича.

— Заслони зустріли «гостей», — відповів.

Поки чоловіки розмовляли, прийшов Базима. Привів себе в порядок. Він сидів в одній гімнастерці, застебнутій на всі гудзики. Але, незважаючи на товстий ремінь, гімнастерка і на цей раз у нього якось розповзлася. Борода теж злегка переросла. Начальник штабу тримав у строгому порядку всі документи, ретельно оформляв їх, але не міг надати собі строгий зовнішній вигляд. Хоч і старався, не виходило у нього, як у комісара.

— Направ групу автоматників, — наказав Руднєв Базимі, — нехай зупинять, але в серйозний бій не вступають. Ми їх як слід зустрінемо в лісі.

«Трійка» не хотіла покидати рідні краї. Поруч проходила залізниця Конотоп — Ворожба, по якій зараз рухалися вагони в район Харкова, де йшли бої. Керівництво постійно організовувало на залізці диверсії, це дратувало гітлерівців.

Німці підтягували сили. Партизани, нарешті, зрозуміли, що в даний момент їм доведеться розпрощатися з рідним укріпрайоном. Покинули ліс вночі, залишивши лише групи прикриття. Колона рухалася в бік Новослобідського лісу.

Ковпак дрімав у своїй тачанка. За ним слідувала тачанка комісара. Він пробігав весь день і скажено втомився. Але вкотре уточнював з сидячим поруч Базимою, як же все-таки краще розосередити з'єднання, щоб противник їх не оточив і не знищив.

Комісар і начальник штабу вирішили, що треба обов'язково продовжувати диверсії на залізниці.

— Це зараз дуже важливо, — тихо промовив Руднєв.

— І ризикувати всім з’єднанням не можна, — підтримав його Базима.

— Зрозуміло, — продовжив Семен Васильович.

В цей час прокинувся Ковпак, почув знайомі голоси.

— Шо ви там шепчетесь, ідіть сюди.

Комісар і начальник штабу пересіли до командира.

— Ми думаємо, що ризиковано зупинятися усім загонам в