Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

— Ну що, покружляємо у вальсі? — радісно запитала пані Дана, виробляючи з віялом такі віртуозні речі, які, певно, не може виробляти й сама англійська королева.

— Не знаю, дівчатонька, чи складеться із вальсами у нас, — зітхнула баба Ганя, — але залізне болеро я вам гарантую.

— Ганнусю, ти мене лякаєш, — посміхнувшись, мовила пані Лана.

— Ланусю, чесно кажучи, самій трохи лячно, — теж усміхнувшись, відповіла пані Ганна. — Але сподіватимемося, що все буде крем-брюле!

— Під’їхала швидка! — визирнувши у вікно, вигукнула Лада. — Треба вже рушати! За хвилину розпочнеться бал!

— Без паніки — ми встигаємо! — зазначила баба Ганя, шукаючи щось у шафі.

Знайшовши наволочку від подушки, вона підійшла до крісла, узяла лисого пана пугача та кинула його у наволочку.

— Урсуляка візьмемо із собою! — зав’язуючи наволочку, пробубоніла вона.

— Навіщо нам із ним тягатись? — скривившись, із огидою запитала пані Лана.

— Знадобиться! — зі знанням справи відповіла баба Ганя, і вони вийшли до під’їзду та побігли сходинками донизу.

— Стривайте, а мене забули! — налякано вигукнув Бравісимо та кинувся їх наздоганяти.

Бой Гугль переляканими очима дивився на башту водокачки, із темних вікон якої валив чорний мутний дим.

— Що за мара? Пожежа? Так не буває… — знічено бубонів він собі під носа, не розуміючи ані того, що відбувається, ані того, що йому треба робити.

Зненацька він скривився та, ляпнувши себе по лобі, вигукнув:

— Пожежа! А там же… Там же, у моїй кімнатці, — людська подоба! А завтра танці! Як же я буду цілуватися з Анжелою, якщо згорять пігулки з людською подобою?! Ай-я-я-яй! — ще раз ляснувши себе по лобі, заверещав він і кинувся до дверей водокачки.

Ледь відсунувши вже гарячі засуви, він відчинив двері, і звідти одразу вирвалися полум’яні язики.

— Ай-я-я-яй! Який вогонь! Яке страхіття! Що ж робити?! Якщо я завтра не піду на танці, Анжела буде в страшному розпачі! Ще надумає цілуватися з іншими парубками — вона така романтична… Ні, це неприпустимо! — сам до себе рішуче прокричав переляканий кажан. Стрибнув у калюжу, добряче вивалявся в ній та, стікаючи багнюкою, відчайдушно залетів до палаючої башти водокачки.

— Анжело, я люблю тебе! — пролунало крізь потужні полум’яні язики, і одразу все стихло.

За мурами водокачки стояло справжнє пекло. Вогонь виривався із палаючого Замори, наче з печі. Ши Бо сидів на пожежній, біля пульту та гарячково тис на всі кнопки, намагаючись ввімкнути хоч один брандспойт. Задихаючись від диму, він уже наосліп намацав якийсь важіль, потягнув його на себе, і з брандспойта нарешті вистрелила піна. Ши Бо одразу направив струмінь на пожежну Мальви і, загасивши її, заходився гасити лебідку та колодязь. Тільки-но піна прибила полум’я, як із колодязя визирнув усміхнений ворон із блайзером на голові.

— Дякую, друже Бо! — стомлено вигукнув Горан. — Я бачу, ти без мене тут не гаяв часу! Що сталося?

— Та так, — Замора приходив. — Скромно відповів Ши Бо, прокладаючи із брандспойта доріжку від колодязя до пожежної Мальви. — Щось хотів, але що саме, я так і не зрозумів. Як у тебе?

— Кращого не може бути! Джовані, Маріам — усі живі здорові! Ану, кинь мені пігулку із людською подобою, бо моя недоречно скінчилась… Я крилами нездужаю потягнути лебідку!

— Горане, я не маю більше подоби! — крикнув у відповідь Ши Бо. — Лети до мене — поміняємось місцями! Ти гаси, а я лебідку потягну! Тільки швидше, друже!

— Я не сам! Зі мною ворон, що подужав сам піднятись. Як тебе звати? — звернувся Горан до ворона, що стомлено виліз на колодязь.

— Вазген, — прошепотів той, задихаючись від диму. — Я сам витягну лебідку.

— Вазгене, друже, не марнуй даремно часу! Його і так у нас вже не лишилось! — втрутився Ши Бо. — Перебирайся до пожежної машини! Там, ззаду, вхід до багажного відсіку!

— Ні! Я буду полум’я гасити! — категорично заперечив Вазген та з останніх сил заходився махати крилами на вогонь.

— Не роби дурниць! — зупинив його Горан, вхопивши за крило. — Ти ж роздмухуєш його ще більше!

— Я обережно, не турбуйся… Я зараз погашу вогонь… — марячи, прошепотів Вазген та знепритомнів, впавши у піну.

— Горане, — гукнув Ши Бо, — швиденько віднеси його до Мальви! І давай на моє місце!

— Добре, Бо! — прохрипів, закашлявшись від диму, Горан.

І, вхопивши на спину непритомного Вазгена, він перелетів із ним до багажного відсіку.

— Мальво! — гукнув він, відкривши відсік. — Потрібна допомога — він знепритомнів! — задихаючись, мовив Горан та, кинувши Вазгена на крила розгубленої, заплаканої Мальви, одразу зачинив дверцята.

— О, Джоні, я вже думала, ти загинув! — заридавши, виголосила Мальва та заходилась цілувати непритомного Вазгена.

У цілковитій темряві, що панувала у багажному відсіку, нічогісінько не було видно. Але дуже добре було чутно.

Чутно щасливий голос Мальви та зніяковілий тембр Вазгена, котрий після першого ж поцілунку таки прийшов до тями… Хоч і не остаточно.