Читати книгу - "Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Від несподіванки я мало не падаю, але якимось дивом примудряюся зберегти рівновагу. Без опори в вигляді столу поникаю ще сильніше. Тепер сльози капають на смуги тканини між моїх долонь, покладених на коліна. Затягнуті в чорні пальчатки руки торкаються моїх пальців і обережно, навіть якось лагідно стискають їх. Темний Лорд стоїть переді мною, спираючись на одне коліно. Як тоді, в бібліотеці.
— Ліє, пробач. Я не подумав, що ти сприймеш це… з цієї точки зору, — голос чаклуна лунає збентежено. — Я надто старомодний для того, щоб вважати шлюб якоюсь забавкою.
— Тоді чому ти його пропонуєш? — тихо повторюю я запитання, з якого почалася вся ця болісна розмова. — Яка справжня причина?
— Тому що не хочу тебе втратити.
— Отже, через дитину…
— Ні. Я тебе, — наголошує він, — не хочу втратити.
Порожнеча в грудях раптом стискається, породжуючи млосно-солодке, але якесь хворобливе передчуття. Мені страшно слухати, що він скаже далі. Тому що з рівною імовірністю це може бути як те, що мені хотілося б почути, так і щось інше, що остаточно зруйнує мої сподівання на взаємність почуттів.
— Мені прикро за те ставлення, з яким ти стикнулась в перші дні перебування тут… — з цими словами чаклун бере мої руки та зводить їх разом, м'яко погладжуючи великими пальцями тильний бік долонь. — Я міг би виправдати його століттями розчарування в жінках, що за різних часів бували тут, але… Мені справді прикро. Пробач, якщо зможеш.
Я судомно зітхаю, згадавши приниження під час нашої першої близькості й ту ненависть, яку тоді відчувала до чаклуна. Так, йому дійсно є за що просити вибачення.
— Що було, те минуло, — я ледь помітно знизую плечима.
— І твоя закоханість загалом для мене не дивина, — тим часом продовжує Темний Лорд. — Коли людина не має влади над обставинами, вона прагне до них пристосуватись — так чи інакше.
Тобто, він вважає, що мої почуття — це просто спроба не зійти з глузду? В грудях здіймається щире обурення таким припущенням, виникає бажання його спростувати, але…
Водночас я розумію, що можливо — так воно і є. Надто швидкий перехід від ненависті до кохання. Його можна було б виправдати якимось чаклунством, але саме тепер я розумію: не виключено, що Темний Лорд з самого початку не використовував жодних чарів після перенесення мене сюди. Можливо, було достатньо лише його впевненості у необмеженій владі наді мною — а решту я додумала сама.
— Невже така закоханість гірша за якусь іншу? — гіркотою запитую я, спостерігаючи, як довгі пальці, обтягнуті тонкою чорною шкірою пальчаток, повільно переплітаються з моїми — блідими.
— Не гірша, — заперечує чаклун. — Просто чергове нагадування мені про те, яке я насправді чудовисько.
— Ти не чудовисько, — тепер моя черга заперечувати. — Інакше тебе б це не хвилювало. Так, іноді ти здаєшся жорстким чи навіть жорстоким, але… — я знову зітхаю, але вже спокійніше. Сльози майже висохли. — Подивилася б я на когось іншого на твоєму місці.
Темний Лорд хмикає, та правою рукою прибирає волосся з мого лоба. Після цього торкається підборіддя та змушує підняти обличчя. Його уважний погляд, здається, бачить мене наскрізь.
— За своє життя я скоїв чимало того, про що нині шкодую. І ти мене полонила тим, — з сумною усмішкою промовляє він. — Що попри все, що з тобою сталося з моєї вини, ти все одно бачиш в мені людину.
Лівою рукою чаклун обіймає мене за талію і притягує до себе. Наші обличчя на одному рівні, і я залюбки пірнаю в бездонну глибину його чорних очей. І десь там, глибоко-глибоко, бачу… Сум… Надію?
Мене накриває болючим розумінням того, наскільки ж йому насправді самотньо, якщо мої боязкі спроби виказати симпатію настільки його вразили. І мовчання під час мого освідчення стає зрозумілим. Ось він, його секрет, старанно прихований під маскою холодного та безжалісного Темного Лорда.
Він боїться повірити.
Ковзнувши крізь напіврозстебнутий комір під сорочку чаклуна, я торкаюсь ледь теплої шкіри. Поклавши долоні на його плечі, одразу рухаюсь далі, до верху спини. Обіймаю чоловіка та притискаюсь щокою до його шиї, на якій вже немає порізів. Не витримую, і торкаюсь губами того місця, де мали б залишитися шрами… Але їх теж нема.
Ніби схаменувшись, застиглий було Темний Лорд рвучко притискає мене до себе вже обома руками, змушуючи мене розвести ноги та охопити ними його талію. А потім і взагалі сповзти зі стільця та сісти верхи на його стегно. Я відчуваю, як мої пальці потрохи холонуть, але не хочу випускати чаклуна зі своїх обійм.
— Я кохаю тебе, Амаліє, — голос Темного Лорда звучить хрипко. А я мало не здригаюсь від несподіванки, почувши власне повне ім'я. — І готовий зробити все від мене залежне, щоб стати для тебе гідним чоловіком. Ти згодна стати моєю дружиною?
— Так, — шепчу йому на вухо.
— Повтори, — він кладе долоню між моїх грудей та трохи відштовхує, змушуючи сісти рівно та подивитись собі в очі. — Скажи, що кохаєш мене.
Я відчуваю, як ланцюжок амулета сповзає по моїй шиї. Тобто… Шлюбний ритуал вже почався? Опускаю погляд — так і є. Чаклун зняв з мене амулет і зажав в кулаці.
Попри те, що я все ще торкаюсь його шкіри під сорочкою, мої пальці потроху теплішають. Надто швидко. Але час ще є. Я піднімаю погляд і дивлюся прямо в очі Темного Лорда.
— Скажи мені своє ім'я. Я хочу його знати.
Обличчя чоловіка несподівано кам'яніє. Рука на моїй талії напружується, ніби чаклун намагається утримати мене на місці — хоча я не роблю жодної спроби відсторонитися. Навіщо?
— Ти дійсно хочеш його знати? — з неприхованою гіркотою запитує Темний Лорд.
— Так, — я вже не знаю, лякатись мені цієї різкої зміни настрою чи дивуватися їй. Тому намагаюсь приховати свою розгубленість за жартівливою усмішкою. — Маю ж я право знати, за кого збираюсь йти заміж.
— Справді, маєш… — луною відгукується чаклун.
Кілька секунд він немиготливо дивиться мені в очі, а потім похмуро промовляє одне-єдине слово.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наложниця Темного Лорда, Анні Флейм», після закриття браузера.