BooksUkraine.com » Фентезі » Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова 📚 - Українською

Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

95
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої" автора Наталка Шевцова. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 123
Перейти на сторінку:
Глава 34

Глава 34

«Жордан чи Квентін?» – Подумки повторив питання Ніколас і здивовано подивився на головного дізнавача:

– А чому саме Жордан чи Квентін? А як же Домінік?

Ілберт Смартіс іронічно гмикнув.

– А його лабораторію ми вже знайшли! Є, звичайно, варіант, що й оце усе його, – визнав він. – Але я в цьому чомусь сумніваюсь. Надто вже різне в цих лабораторіях обладнання, а також… – він на мить затнувся, – об’єкти дослідження та методи, за допомогою яких їх досліджували. У Домініка в лабораторії практично все обладнання та артефакти були з-за Стіни. А тут… – невизначено кивнув він головою, – коротше, сам бачиш, що тут. Хто б тут не вправлявся, навряд чи він мав вільний доступ до лабораторії Домініка, інакше деякі з артефактів та колб із зіллями та еліксирами звідти, напевно, виявилися б і тут. Ні, – похитав він головою. – Готовий поставити на кін свою професійну репутацію, Домінік до цієї лабораторії не має жодного стосунку.

– Якщо, звичайно ж, лабораторія Домініка – та, яку ми знайшли першою, а не ця, – зауважив Сіллі. – Як на мене, шефе, так ця лабораторія може бути настільки ж його, як та – Квентіна чи Жордана! Бо коридорчик-то у них спільний!

– Резонне зауваження, – погодився Ілберт Смартіс. – Яка з лабораторій обладнана та використовується Домініком, достовірно нами ще не встановлено. Але, пам’ятайте моє слово, я матиму рацію! Готовий навіть закластися на це! Якщо, звичайно, є охочі зі мною закластися! Га, Сіллі?

– Дякую, але я – пас, – анітрохи не вагаючись, відхрестився той.

– Ну то скажіть, Ніколасе, який з ваших братів здатний заради того, щоб змусити вас повірити, що ви божевільний, вбити двадцять сім осіб? І це, якщо не рахувати ваших дружин, вашої сестри та ваших наречених. Хто? Жордан чи Квентін?

– І Касандру та її так і ненароджену дитину, – додав Ніколас.

– Що? – перепитав головний дізнавач.

– Один із моїх братів убив також і Касандру, – похмурим, глухим голосом пояснив Ніколас. – І її дитину. Я б його власними руками… – крізь зціплені зуби зло процідив він. – Сволоту! Повірте мені, мною керують зовсім не братерські почуття, тому що таке… – кивнув він на тіло, – і те, що він зробив з Брі, Касандрою та її дитиною, неможливо ні зрозуміти, ні пробачити. Я просто не знаю, хто з них двох на таке здатний! Я знаю, що вони обидва не ангели. Але ВБИВЦІ... – Він похитав головою. – Коли б я не знав напевно, що крім моїх братів просто більше нікому, я б навіть і думати не став, одразу сказав би вам, що ви помиляєтесь щодо моїх братів! Що жоден із них не може бути вбивцею!

– Зрозумів, – кивнув Ілберт Смартіс. Потім відразу ж звернувся до Фарнела, який сканував  простір лабораторії: – Порадуй мене, Сіллі!

– Даруйте, шефе, але нічим, – розвів той руками. – Якби я не знав, що пару хвилин тому тут з добрих десять хвилин щедро засипав своєю магією сигналки та пастки найсильніший маг Імперії, я б з чистою душею сказав, що в цій кімнаті ніхто і ніколи не користувався магією.

– І чому я не здивований?! – гмикнувши, риторично запитав головний дізнавач.

– Мабуть, тому, шеф, що, якби щось тут не поглинало магію, від цієї кімнати на сотню верст фонувало б еманаціями страждань та смерті, – люб’язно сповістив його юний геній. – Та що ти говориш! – закотивши очі, «подякував» за непотрібну йому інформацію головний дізнавач. – І що ж це може бути, розумнику?

– Виноград, – відповів замість розумника Ніколас. – Найімовірніше за усе, саме виноград вбирає магію. Інакше він давно б засох тут. При матері в оранжерею надходило сонячне світло. Нині я нічого подібного не бачу. Мало того, коли я зламав двері, я точно пам’ятаю, що тут було темно, як у склепі.

Ілберт Смартіс уважно вдивився в густі зарості винограду, тільки зараз відзначивши   надприродно об’ємні важкі грона, що складалися з аномально великих чорних з просиню ягід, товсті лози, мало не розміром зі стовбур берези, та на диво соковите листя гігантських розмірів.

І тут його осяяло.

– Ваша Високосвітлість, а ви ж п’єте вино?

– Я спадковий винороб. Звичайно ж, я п’ю вино, – гмикнув Ніколас. Після цього посміхнувся і кивнув: – Ви маєте рацію. Весь цей час я сушив собі мізки… Яким чином, моєму… – почав він було говорити і запнувся. Це був один із його братів, він знав це. Однак, визнати це вголос, було вище його сил, – …гм… гм… недоброзичливцю вдається впливати на мене ментально не просто на відстані, а на значних відстанях. Адже для звичайних лордів це абсолютно неможливо. Тільки якщо за допомогою крові, але поклик крові я б відчув.

– Ментальний вплив за допомогою насиченого магією вина, подумати тільки! – задумливо промовив головний дізнавач. – Ваш братик, Ваша Високосвітлість, просто геній! Аморальний та жорстокий, але усе ж таки геній. Вплив на вас, безперечно, здійснювався з цієї лабораторії. От тільки спрямований він був не на вас, а на себе ж: частинки магії та душ цих нещасних просто-таки прагнули з’єднатися з іншими частинками своєї магії та душі. Що не тільки не дозволяло вам відстежити джерело сигналу, а й позбавляло вашого брата необхідності знати ваше точне місцеперебування. Йому не треба було ні гексаграму малювати, ні чари плести, ні дбати про шифрування сигналу! За великим рахунком, і впливав на вас не він, а випите вами вино, яке під час ритуалу «єднання душі» вдаряло вам у голову! Не дивно, що ні вам, ні Ігнашці не вдавалося відчути джерело впливу на вас. Адже частина того, що на вас вплинуло, вже було в вас і воно встигало відключити вам мізки, перш ніж у вас був шанс зрозуміти, що відбувається. А бідолашний Ігнашка, навіть якщо й відчував щось, спочатку був надто стурбований вашим порятунком, а потім втрачав слід, оскільки на той час ритуал уже закінчувався. До речі, я підозрюю, що саме цьому ритуалу ви зобов’язані також і почуттям провини, що живе в вас. Хоча ні, не підозрюю, я впевнений у цьому! – одразу обмовився він. – Інакше просто не могло бути. Мало того, цілком імовірно, що первинною метою вашого братика було саме почуття провини, а не провали у пам’яті!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 75 76 77 ... 123
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"