Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

— Де протоколи допитів? Де зброя і де гроші? — запитав він, кривлячи, як йому здавалось, люто губи.

— Протоколи… допитів… — хрипів, намагаючись вдихнути, Дід. — На кого працюєш, сука? Кому продався?!

Але знову отримав під дих і завалився на бік, безсило хапаючи ротом повітря.

— Маринуйте їх! — гаркнув Триндюк до регбістів, і ті накинулися на зв’язаних майданівців.

Глухі удари посипались на них з усіх сторін. Майданівці сприймали їх без криків від болю, зціпивши зуби і напруживши м’язи. Триндюк, вирячивши очі та пустивши слину, почав ногами бити Діда — по нирках, в голову. Сергій як міг, згрупувався і, втрачаючи свідомість, крикнув:

— Жеріть їх, Майдан переможе! Слава Ук!.. — і замовк, отримавши добротний нокаут носаком військового черевика в зуби…

Регбісти вміли бити і тримати удар. Їм подобалася гра, в яку запросив їх пограти Триндюк. Вони лупили професійно, із насолодою, зв’язаних хлопців. Але у них не було справжнього духу бійців. Зате дух був у цих восьми. Вони, почувши наказ свого взводного, ошаленіли. «Героям слава»! — відгукнулися на гасло командира.

І враз, мов баби, почали верещати регбісти — Бача з розгону головою влупив одного регбіста у голову. Той, мов підкошений впав на коліна, а потім — і на підлогу. Наступний регбіст кинувся до нього, але Бача втягнув живіт і коли той підскочив, надув його; вийшов такий удар живота, що той відлетів на кілька метрів і боляче гримнувся об стінку.

Малюк не мав таких фізичних даних, він вчепився зубами у вухо противника і вирвав його. За його прикладом пішли й інші бійці — відкушені носи, вуха, фаланги пальців майданівці випльовували в обличчя нападників. Це було боляче, несподівано і проти всіх правил! Хоча… Які тут можуть бути правила… Це був біль, шок, страх!

Одні регбісти відскакували, верещали, мов недорізані, у наступних бійці Діда видирали потрощеними зубами куски плоті — з одягом. Кров і вереск, мов на бійні, де ріжуть свиней. Бача натужився і розірвав пута на зап’ястях. Схопив будівельну арматуру, що підвернулася під руку. Він рубанув нею по руці регбіста, котрого не встигли порвати його друзі. Шкіра на руці репнула, тріснула кістка і з фонтаном крові вилізла гострим зламом назовні. Той заверещав божевільним матом.

Майданівець спокійно витягнув у нього з-за пояса ніж і почав звільняти своїх друзів від пут. Триндюк, побачивши криваву розв’язку цієї бійні, наче у пришвидшеному фільмі, відсахнувся від Діда і кинувся з кімнати униз по сходах. Скривавлені і перелякані, за ним кинулися до виходу і його тітушки. Їх підганяли залізними прутами з розібраних стелажів, майданівці. Декілька спортсменів, що розгубилися і відстали від своєї команди, перелякано забились у закуток, зі сповненими жаху очима дивлячись на бійців і затискаючи свої рани руками.

— Викиньте їх отсюдова нахуй і забарикадуйте вход у магазін, — наказав Бача і кинувся до Діда. — Всьо мясо, — кивнув на відірвані частини тіл, що валялись на підлозі, — в унітаз і вимийте пол з порошком, шоб сліда от крові не осталось. Одєжду — у мусорнік, переодіньтесь у чисте… Поки все…

Сергій був без пам’яті. Бача приклав вухо до грудей — серце билось повільно, з перебоями. Він знайшов під своєю лежанкою старенький телефон, який не відібрали ті тушки, і набрав номер Мишка:

— У нас тут весело, — захекано повідомив Бача. — Шукай врача, Дєд у хрєновом состояніі. Даже не могу представить, що з ним.

* * *

Мишко з групою підтримки досить швидко з’явився в магазині. Дід встиг прийти до тями і спроквола пояснив, що відбулося. Лікар, котрий оглянув його рани, сказав, що потрібна термінова шпиталізація.

— Діда нада заховать у якійсь больниці, — сказав Мишко бійцям. — Я це сдєлаю, токо йому нада буде охрана. Вранці я доповім про те, що тут случилось у штаб. Тільки Триня має там серйозне вліяніє. Вони з Майором ходили в обід з автоматами по штабу і тикали ними в пуза дєпутатам. Показували, хто тут главний…

— Не можу зрозуміти, — спроквола промовив Дід, — на кого вони працюють? Для чого їм Логопед з Мопедом? Чому менти?

— Я спробую в етом разобраться, — знизав плечима Мишко. — А поки твоїх людей ми отсюда виводимо — всіх. Єслі Триня вже зв’язався з мусорами, він і цей шанс іспользує, шоб з нами розправиться. Ми должни триматься кучі.

Тим часом у бутік стали повертатися бійці взводу, що жили в Києві, або зупинилися тут у родичів чи знайомих. Вони не на жарт були стривожені, терміново екіпірувалися у свої бронежилети, камуфляжі і стиха переговорювалися про те, що «в українців завжди так — тільки перемогли одного ворога, з’являється ворог з числа своїх»… Підтягувались і їхні близькі друзі, союзники з різних сотень, сотники, взводні, рядові бійці. Всі були обурені, бо добре знали, хто такий Триндюк і чим він займався на Майдані, а також знали Діда. І цінували його. Невелику площу біля магазину заповнило кілька сотень бійців, налаштованих агресивно. Мобільні групи по Майдану стали шукати Триндюка з Майором, але тих і слід прохолов.

Вдосвіта, коли напруга досягла свого апогею, і сонні журналісти почали тягнути камери, щоб розповісти про перші розборки між майданівцями, туди прибігли керівники самооборони, депутати, клерки зі Штабу Революції. У коротких переговорах з невдоволеними, від імені яких виступали Бача з Мишком, було вирішено відкласти всі негативні емоції і з’ясовування стосунків на кілька днів і провести їх між собою, за зачиненими дверима, щоб не виносити сміття з хати. Цього дня, у п’ятницю, мали відбутись перші похорони Небесної Сотні.

Так минула перша доба після перемоги Майдану. Довга доба. Важка. Зі свіжою кров’ю, з новими героями та антигероями. З новими політичними авантюристами та їхніми жертвами.

* * *

Невдовзі після цих подій Матроскін і Малюк пішли в армію.

Малюка призвали першим, оскільки «пригадали», що він — професійний військовий і у разі російської агресії цілком може виконати роль «гарматного м’яса». Перед ним ніхто не вибачився за те, що викинули з війська, до ладу не обмундирували, так що у 2014 році йому довелося воювати у берцях, більших на три розміри; він так і пройшов війну у майданівській «британці» і «балаклаві»; виходив у них з оточення з