Читати книгу - "Останній страх, Алекс Фінлі"

— Це обман, — сказала Меґі.

— Я знаю.

Меґі здивувалася. Її батько не з тих, хто так просто опускає руки. Але сьогодні він поводився незвично.

— То ти сьогодні ввечері не підеш туди?

— Я ще не вирішив.

— Татку, це може бути небезпечно.

Він не відповів, тільки махнув рукою спітнілій і втомленій дружині, яка нарешті догнала Томмі й поверталася з ним до них.

Меґі вирішила, що не може більше приховувати від нього свою таємницю. Вона сподівалася, що цього разу не помиляється. Але єдиним способом змусити батька триматися подалі від бару було розказати йому про роздруківку даних мобільного, з якого йому телефонували від імені Шарлот, і про адресу, за якою цей мобільний засікли.

— Татку, я хочу тобі дещо розповісти. У мене з’явився новий слід. Але за однієї умови: ти пообіцяєш, що не підеш до «Молоко Бару» сьогодні увечері.

Він уважно поглянув на неї.

— Я про дещо дізналася. Можливо, я знаю, хто за цим усім стоїть. Хто насправді тобі телефонував.

Батько не зводив з неї очей:

— Про що ти? І чому не сказала мені раніше? Що за…

— Спершу пообіцяй.

— Згода. Обіцяю.

— Я не жартую, — не здавалася Меґі.

— Та знаю я, що ти у нас дівчинка серйозна, — спробував покепкувати з неї батько.

Тут підійшли мама з Томмі. Мама підозріло поглянула на обох:

— Що ви тут уже задумали?

— Меґі вирішила, що візьме рік академічної відпустки. Або два роки. Житиме з нами, поки їй не виповниться тридцять років, — відповів батько.

— Мене б це тільки потішило. — Лів обняла доньку за талію. Ну чому їй доводиться постійно червоніти за них?!

— Насправді татко щойно пообіцяв повести мене сьогодні на вечерю, — заявила Меґі, — тільки мене саму.

— Он як?! То що ви знову придумали?

Тут їх перебив Томмі:

— А що таке людські жертви?

У нього, правда, вийшло: «люські желтви».

— Де це ти таке почув, зайчику? — запитала мама.

— Оті тьоті й дяді казали, що на цьому місці приносили людські жертви. — Він вказав на кам’яну плиту в центрі руїн.

Батьки перезирнулися.

— Твоя черга відповідати, — заявив батько.

— Та ні, нехай буде твоя, любчику, — заперечила мама, — будеш знати, як ходити вечеряти без мене!

Розділ 53

Меґі з батьком нашвидкуруч повечеряли у невеличкій таверні під назвою «Бурріто Амор», затим взялися за здійснення свого плану. Вони не могли цілу ніч сидіти й чекати, коли хтось вийде з будинку, що зазначався у звіті відслідкування мобільного номера. Слід було виявити кмітливість.

Меґі написала простеньку записку:

МИ ЗНАЄМО, ЩО ВИ ЗРОБИЛИ ВІДЕО,

ВДАЮЧИ З СЕБЕ ШАРЛОТ,

І МИ ВЖЕ ЗАТЕЛЕФОНУВАЛИ ДО ПОЛІЦІЇ.

Хоча це виявилося і нелегко, але Меґі вдалося переконати батька, що варто спробувати. Йому до смерті кортіло піти сьогодні ввечері до бар-клубу. Саме туди його заманювали. Хотіли бути мисливцями, а не здобиччю. Зараз Меґі була впевненою у своїх діях як ніколи.

У сутінках вони доїхали на велосипедах до старого будиночка. Меґі залишилася чекати на розі, сховавшись за кущами. Спостерігала, як батько під’їхав до напіврозваленого тротуару навпроти будинку. Він озирнувся, щоб переконатися, що ніхто за ним не спостерігає, врешті наблизився до вхідних дверей. То була напівзавалена одноповерхова будівля з ґратами на вікнах. Меґі поґуґлила адресу, в результаті пошуку виявила, що йшлося про орендоване для туристів житло, а тому якщо пощастить, то власник відслідкованого мобільного може все ще бути там. Інакше у нового орендатора очі на лоба полізуть від такої записки.

Батько стояв до неї спиною, а коли повернувся, вона побачила, що він причепив записку на вхідні двері. Відігнав велосипед від будинку, голосно постукав і чкурнув звідти. У Меґі ледве серце не вилетіло з грудей, поки вона спостерігала, як він утікає і в будь-яку мить його можуть помітити. Тільки-но він сховався за рогом, як двері будинку зі скрипом розчинилися. На порозі з’явився темний силует чоловіка, він зняв з дверей записку.

Здавалося, минула ціла вічність, поки незнайомець стояв там, у темряві. Батько Меґі зробив коло і тепер уже стояв поряд із нею.

— Читає, — шепнула Меґі.

Несподівано рухи чоловіка стали поквапливими, різкими. Він закрутив головою туди-сюди, ніби шукав, хто міг залишити ту записку. Потім розвернувся, зайшов усередину і гепнув дверима.

Меґі з батьком перезирнулися. Її батько спітнів від швидкої їзди і тепер переводив подих.

— Що тепер? — запитав він.

Якщо чесно, так далеко Меґі свої дії не продумала.

Але вирішувати їй не довелося, тому що двері будинку розчахнулися. На чоловікові були бейсболка і сонцезахисні окуляри. Він ішов понуривши голову. З його поведінки можна було зробити висновок, що він занепокоєний. Він щось сказав у мобільний.

Вони прослідкували за ним до головної траси. Триматися на безпечній відстані було легко. Незнайомець був високий і худорлявий, його бейсболку здалеку було помітно над натовпом уздовж траси. Без сумніву, він ішов до клубу «Молоко Бар», той тепер мав зовсім інший вигляд, аніж удень. Ясно, що відчинять його лише пізно ввечері.

Незнайомець зупинився перед дверима, ніби чекав на когось.

На вулицю вийшла дівчина, дуже вродлива. У шортах і топі з бікіні.

Чоловік щось їй сказав. Та енергійно захитала головою.

— Сфотографуймо їх, — запропонувала Меґі. Вона навела на них мобільний. Відстань занадто велика, якісного знімка не вийде, навіть якщо скористатися зумом.

— Треба підійти ближче. — Вона злізла з велосипеда.

— Ні, — заперечив батько.

— Ходімо зі мною, не повертайся. Вони приймуть нас за туристів.

Батько не встиг їй заперечити. Меґі підштовхнула його до велосипеда, він відступив на крок і обіперся на нього, щоб донька могла зробити фото. Та вдала, що фотографує батька. У центрі об’єктива вона бачила його обличчя, хоча насправді