Читати книгу - "Список Шиндлера"

Минулої неділі тринадцятирічний сирота гадав, що буде в безпеці, бо на інших перекличках цілком скидався на молодого дорослого. Але голим він розумів: його дитяче тіло дуже впадає в око. Йому сказали вдягтись і відправили до дітей. Тепер, коли батьки на іншому кінці Аппельпляцу щось кричали до своїх відігнаних на інший край дітей, а з гучномовців ревла сентиментальна пісенька «Mammi, kauf mir ein Pferdchen» («Мамо, купи мені конячку»), хлопчик просто пішов від однієї групи до іншої за тим безпомилковим інстинктом, який вів на волю дівчинку в червоному на пляці Згоди. І, як і Червону Шапочку, його ніхто не помітив. Він стояв як переконливий дорослий серед інших, противна музика лізла у вуха, серце неначе рвалося з грудної клітки. Тоді, вдавши, що в нього схопило живіт, хлопчик попросився в охоронця до туалету.

Довгі нужники стояли за чоловічим табором, і, зайшовши досередини, хлопчик став на ту дошку, на яку сідали ті, хто випорожнювався. Спираючись руками на обидва краї дірки, він почав спускатися вниз, намагаючись колінами чи пальцями ніг намацати якусь опору на стіні. Сморід засліпив його, в рот, вуха і ніс полізли мухи. Він занурився у ще більшу погань і став ногами на дно ями, аж тут йому немовби почулися якісь голоси за гудінням мух.

— За тобою хтось ішов? — спитав один голос.

А другий вилаявся:

— Чорт, це ж наше місце!

Там сиділо ще десятеро дітей.

У своїй доповіді Амон вдався до довгого слова Sonderbehandlung — особливе поводження. Цей термін стане широко відомим у пізніші роки, а того разу Пемперові це слово трапилося вперше. Звичайно, воно мало заспокійливу, навіть медичну ауру, але Мєтек точно розумів, що медицина тут ні до чого.

Телеграма до Аушвіцу, яку того ранку надиктував Амон, більш ніж натякала на те, що це слово означало. Амон пояснював: щоб утекти було важче, я наполягаю на тому, щоб ті, кого обрано для особливого поводження, мали зняти з себе рештки цивільного одягу біля входу до вагону, а вже на місці перевдягтися в смугасті тюремні роби. Оскільки такий одяг у дефіциті, то ті роби, які плашувські кандидати на особливе поводження носитимуть в Аушвіці, слід одразу надіслати на повторне використання до концентраційного табору Плашув.

А всі ті діти, які залишились у Плашуві, що більшість із них сиділи у вигрібній ямі разом із високим сиротою, переховувалися чи вдавали дорослих доти, доки їх знайшли під час наступних обшуків і відправили повільним потягом Східної залізниці до Аушвіцу, що за шістдесят кілометрів звідти, — дорога тривала день. Вагони для худоби використовувалися таким чином до середини літа, ними возили солдатів на схід до тупиків біля Львова, а дорогою назад ці вагони простоювали на бічних гілках, поки есесівські медики спостерігали нескінченні лави голих людей, які бігали перед ними.

Розділ 29

Оскар, сидячи в кабінеті Амона, де цього задушливого літнього дня було відчинено всі вікна, від самого початку відчував, що вся ця зустріч абсолютно фальшива. Можливо, Мадріч і Бош відчували те саме, їхній погляд ковзав повз Амона кудись у бік рейок за вікном, проводжаючи кожну вагонетку чи візок. Тільки унтерштурмфюрер Лео Йон, який записував, відчував необхідність сидіти рівно і не розстібати верхнього ґудзика на сорочці.

Амон назвав ці збори конференцією з безпеки. Хоча на фронтах тепер ситуація стабілізувалася, сказав він, просування основної маси російських солдатів до передмість Варшави спричинило активізацію партизанів по всьому генерал-губернаторству. Євреї, які про це чують, легше наважуються тікати. Вони, звичайно, не знають, відзначив Амон, що краще вже лишатися за колючим дротом, ніж потрапити в руки цим польським партизаном, які раді вбивати євреїв. У кожному разі, всім треба стерегтися нападу партизанів ззовні і, що найгірше, зіткнень між партизанами і в’язням.

Оскар спробував уявити, як партизани вриваються до Плашува, випускають усіх поляків і євреїв, в одну хвилину створюючи з них армію. Це просто фантазія, хто сприйматиме це серйозно? Але ось перед ним Амон зі шкіри пнеться, щоб показати всім, що він у це вірить. Це невеличке акторство має якусь мету. Оскар був певний цього.

Бош сказав:

— Коли вже партизани до вас прийдуть, Амоне, то дуже сподіваюсь, це не буде того вечора, коли ви мене запросите.

— Амінь, амінь, — пробурмотів Шиндлер.

Після цих зборів, що б вони не означали, Оскар повів Амона до машини, припаркованої біля адміністрації. Він відкрив багажник. Там лежало пречудово оздоблене сідло закопанської роботи[17]. Оскару було необхідно час від часу робити Амонові такі подарунки, хоча плата за примусову працю на DEF уже не йшла і близько до рук гауптштурмфюрера Ґьота, а надсилалася безпосередньо до штаб-квартири генерала Поля в Оранієнбурґ.

Оскар запропонував підвезти Амона разом із новим сідлом до комендантської вілли.

У таку спеку дехто з працівників коло вагонеток демонстрував трохи менше старання, ніж вимагалось. Але, отримавши сідло, Амон подобрішав, та й у кожному разі він уже не міг просто вискочити з машини і стріляти в кого захоче. Машина проїхала повз бараки гарнізону, наблизилася до рейок, де стояли вагони для худоби. Оскар бачив крізь марево над машиною, яке додавалося до жару над дахами, що вагони були повні. Навіть крізь гудіння двигуна з них долинав плач і благання води.

Оскар загальмував і прислухався. Це йому було можна, з огляду на чудове сідло в багажнику, яке коштувало чимало злотих. Амон поблажливо посміхнувся до свого сентиментального товариша. Частково у вагонах люди з Плашува, сказав Амон, а ще люди з табору праці в Шебнє. А ще поляки і євреї з Монтелюпі. Вони їдуть до Маутгаузена, грайливо сказав Амон. Вони зараз скаржаться? Та вони ще не знають, що таке скаржитися…

— Дахи вагонів геть розжарилися. Не заперечуєте, — сказав Оскар, — якщо я викличу вашу пожежну команду?

Амон розсміявся: мовляв, ну що ти ще вигадаєш? Він натякав, що комусь іншому не дозволив би викликати пожежників, але від Оскара, хай уже, він це потерпить, бо Оскар — він такий, а вся ця історія стане веселою застільною байкою.

Але коли Оскар послав охоронців-українців по єврейських пожежників, Амон замислився. Він знав: Оскар розуміє, що означає Маутгаузен. Якщо полити водою вагони з людьми, то це їм дасть якусь надію на майбутнє. Але отак обнадіяти — чи