Читати книгу - "Енеїда"

47.

Хто не сусіль, тому кабаки — сусіль — те саме, що «шасть», «шмиг», тобто втекти. Кабаки дати, втерти — покарати. Отже: хто не втече, тому погибель.

І коси на траву найшли — всупереч приказці «Найшла коса на камінь» аркадяни косять рутульців, мов траву.

52.

Комлицькой буркою прикрили — тобто калмицькою.

57.

І в тарадайці напирають — тут у травестії вживається слово «тарадайка», так само як раніше бендюги, замість того, щоб сказати «бойова колісниця».

64.

Юнона в котика з ним грала — дитяча гра «в котика й мишки»: мишка втікає, котик її доганяє.

66.

В кереї бідного Сихея — тобто в киреї чоловіка Дідони, убитого її братом Пігмаліоном. Лише один раз І. Котляревський називає покійного чоловіка Дідони по імені.

67.

Не гречі — нечемно, не ґречно.

70.

Таку Юнона зливши кулю — злити кулю — вчинити несподіванку, фокус, хвацько обернутися.

Перевернувшися в зозулю — зозуля, поряд з павою, вважалася священним птахом Юнони.

71.

У Вергілія названі тут Оре, Парфен, Пальм не рутульці, а троянці (Вергілій. — Кн. 10. — Ряд. 750 — 832), отже, їх Еней убити не міг. Пальма убив етруський цар Мезентій; Оре і Парфен загинули від руки мезентійського воїна Рапона. Лутаг і Лавз — воїни з рутульського стану.

Витерти ворсу — тут у значенні: дати прочуханки, побити.

74.

Варяниця, варениця — виготовлений для вареників, розкачаний на коржик шматочок тіста, зварений без начинки разом з варениками і разом з ними поданий на стіл.

77.

Підкоморій — дворецький, наглядач і розпорядник при королівському дворі у Польщі.

Любистком мухи обганяв — на Україні любисток — перше зілля, яким обкладають покійника.

Гайстер — айстра.

78.

Запхнули за щоку п'ятак — у статті невідомого автора про українські похоронні обряди і повір'я в журналі «Киевская старина» читаємо: «Що стосується монети, то інколи її вкладають в рот покійникові за ліву щоку, а інколи зав'язують в платок і кладуть за пазуху, теж з лівого боку. Відносно мети цього обряду я там чув (у селі Краснопілля в десяти верстах від Коропа. — О. С.), між іншим від людини грамотної, буквальне повторення класичного вірування, що вона потрібна для плати за переїзд через річку на паромі» (К. с. — 1890. — Т. 30. — Кн. 8. — С. 332 — 333).

79.

Тогді якийсь їх филозоп — тобто бурсак, студент вищого, останнього, класу (з дворічним, інколи трирічним строком навчання) в духовних школах. Іван Франко до примовки «фільозоф: обутий, а сліди босі за ним» дає таку примітку: «В давніх школах студенти двох найвищих клас… Такі філософи дуже часто не кінчали науки, пускалися на мандрівку, робилися дяками або писарями, бували іноді душею корчемних компаній, які забавлялися своїми фіглями, але при тім бували також предметом насміху для багатших господарів» (Франко. Приповідки. — Т. 3. — С. 250). Образ такого дяка Галушкинського, під явним впливом «Енеїди», та пародію на його надгробне слово дає Григорій Квітка-Основ'яненко в повісті «Пан Халявський» (1840).

80.

Паллантей. — столиця царя Евандра.

82.

І всі асесорського чина — тобто згідно з «Табелем про ранги», введеного Петром І для всіх, хто перебував на державній цивільній і воєнній службі, чину колежського асесора. «Табель про ранги» поділяв усіх чиновників на чотирнадцять класів, від найнижчого (колежського регістратора) до найвищого (у цивільній службі — канцлера, у воєнній — генерал-фельдмаршала). Колежський асесор, рахуючи від найвищого, — восьмий клас, у армії йому відповідав чин капітана. Для основної маси служилого люду, який, згідно з положенням того ж «Табеля», починав службу з найнижчого щабля, чин колежського асесора був вершиною кар'єри. Вище піднімалися одиниці. Це були якраз ті винятки, що підтверджують правило. Піднявшись до восьмого класу, одержували потомствене дворянство (було ще особисте дворянство).

Драгоман — перекладач при дипломатичній місії, посольстві.

83.

Не ворог, хто уже дублений — тобто мертвий, задубілий.

84 — 85.

Ще один зразок макаронічної мови на бурсацький лад. Подаємо підрядковий переклад промови Енея перед латинськими послами:

Латин цар єсть невгомонний,

А Турн найгірший дурак.

І навіщо воювать вам зі мною?

Латина вважаю за сліпого,

А вас, сенатори, без ума;

Латину рад мир дати,

Дозволю мертвих поховати,

І злості на вас нема.

Один єсть Турн ворог мій,

Сам, отже, повинен воювать;

Велить так доля, щоб Еней

Вам був цар, Аматі зять.

Щоб привести до кінця війну,

Ми зробим з Турном поєдинок,

Про що всім кров проливать?

Чи Турн буде, чи Еней

Латинським скіпетром управлять —

Укажеть меч або бог.

86.

Дрансес — у Вергілія Драк, рутулець, вороже настроєний проти Турна.

90.

Трахон — у Вергілія Тархон, воєначальник етруських загонів, що виступали на боці Енея. Разом з Енеєм підійшов на допомогу оточеним у фортеці троянцям.

91 — 92.

У стародавніх римлян існував звичай спалювати трупи на вогнищі. При цьому прийнято було кидати у вогонь різні речі, які могли згодитися небіжчикові у загробному житті. Чим ціннішу річ кидали у вогнище, тим більшу шану віддавали покійному.

Келеп — бойова палиця з булавою або металевим тягарем якоїсь іншої форми.

Трохи, тороки — ремені коло задньої луки (вигину) сідла для закріплення сумок, одягу, зброї та ін.

Волоки — мотузки чи ремінці, якими зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі.

93.

Лаврент — місто в Лації, столиця царя Латина. Було розташовано серед лаврових лісів.

Поспульство, поспільство — народ.

95.

Брехун, юриста, крюк, підтяга — піти в юристи у феодально-кріпосницькій Російській імперії означало піти, за виразом самого І. Котляревського, в «п'явки людськії». Серед усіх змальованих в «Енеїді» суспільних станів не було такого, про якого б поет відгукувався з таким сарказмом і гнівом, як про юристів. Слід звернути увагу, в якому ряду тут стоїть «юриста», Підтяга — злодій (від «тягнути», «підтягати»). Пор. також строфу про «злиднів» біля входу до пекла (III, 47), про чиновну братію в самому пеклі (III, 73), характеристику Возного в «Наталці Полтавці» устами Миколи: «Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!» (дія 2, ява 4).

96.

Діомид — у Вергілія Діомед, уславлений грецький