Читати книгу - "Князь Єремія Вишневецький"

- Як миритись, то й миритись. Чому ж пак і не помиритись, - муркнув князь Єремія й навіть не глянув князеві Домінікові у вічі, а дивився через одслонені поли намету кудись в далечінь.

- В Богдана армія здорова, а в нас теперечки два табори, опрічні один одного, - почав Остророг, - кожне царство, що розділюється, мусить загинути і занапастись. Не одрізнюйтссь од нас, князю, а пристаньте до нашого табору і ми вкупі переможемо ворогів.

- Як то мені пристати до вас? Пристати під ваше верховенство, чи що? - спитав, неначе одрізав Єремія і з тими словами підняв високо чоло і кинув гострими очима на Остророга.

- Ми, князю, не винні, що була така воля й присуд високого сейму. Ми не маємо права зріктись його присуду, й загаду, - промовив князь Домінік, - але ми просимо, князю, твоєї ласки - пристати до нашого табору і злучитись з нами докупи, як рівний з рівними.

Усі замовкли. Мовчав і князь Єремія. В наметі стало тихо. Усім було ніяково од тієї мовчанки.

Лащ мовчить, ще й позіхає на похмілля.

«Вилупив на князя баньки, неначе його зроду не бачив, та й мовчить», - подумав жвавий Конецпольський і тихенько штовхнув Лаща ліктем під бік.

«Коли б хоч брехливий Лащ мерщій закидав свій мотузок на князеві роги, - подумав Заславський, - а то хоч зараз виходь з намету та й давай дропака додому».

- Вашої милості, князю, слава відома по всій Польщі. Вас люблять жовніри, бо ви сміливий і простий і припадаєте їм до вподоби, - почав Лащ. - Випиймо, князю, при цій нагоді по жбанові доброго венгерського та й зійдемось з таборами докупи. Що тут довго балакати! Коли б швидше записати могорич по згоді, або що.

- Випити можна. Чому пак і не випити, - обізвався Єремія й ляснув в долоні.

В намет увійшов служник. Єремія звелів йому подати вино й закуску. Жовнір приніс вино в здоровому олив'яному жбанові, а потім подав срібні недорогі кубки і поставив на столі закуску на олив'яннх тарілках. Ті олив'яні тарілки пригадували столи в монастирських трапезах або на Зопорозькій Січі.

- В час війни, в час походів я забороняю п'янство в своєму таборі і сам їм просту страву, їм куліш з салом, щоб давати зразець жовнірам. Війна це великий піст, а не масниця. В запорожців карають смертю п'яниць в час походів. Ото правдиві лицарські норови. Нам треба брати цей їх звичай собі за зразець, - сказав Єремія.

- Ой, ой, ой! Князю Єреміє! Якби в нашому таборі завівся цей запорозький звичай, то прийшлось би постинати голови усім жовнірам, усім панам, і мені першому. Пити й козаків бити: от наша втіха! - сказав Лащ і зареготався так, що його товсті губи розтяглися трохи не до вух, а рот став здоровий, неначе верша.

- По одній чарці випити можна й у поході: це не шкодить і нікому не завадить, - сказав Єремія. Він почастував гостей. Гості випили по кубкові вина й стали трохи сміливіші й говорючіші. Для звичаю і князь Єремія пригубив чарку і став прихильніше поглядати на пишно убраних гостей. Розмова пішла вольніша. Самійло Лащ, вихиливши пугарів зо три смачного вина, розбалакався й справді допомагав своїм вертким язиком вести розмову, що рвалась щохвилини, ніби гнила рвачка нитка.

- Вже як хочете, ваша милость, а без вас, князю, ми не розпочнемо битви з козаками. Ваша рука, ваш розум, ваша смілива вдача потрібні нам тепер, як манна небесна була потрібна ізраїльтянам в пустині, - розпочав розмову Тишкевнч.

Князь Єремія трохії подобрішав. Тишкевич неначе погладив його за шерстю.

- Тільки шкода, князю, що горілки не п'єш. Якби ти пив так, як оце ми дудлимо, ти б давно пристав до згоди з нами, - бовкнув Лащ, ставши одразу запанібрата з князем. - In vino еst pax. Це свята правда: випий, князю, до нас оцей цілий жбан та не борсайся й не брикайся.

Киязь Єремія спахнув і кинув сердитими очима на Лаща.

- Ваші жовніри, князю, вже вимуштровані в битвах з загонами, вже призвичаєні до борні з козаками, а наші ще й пороху не нюхали. В тобі сила, князю, а не в нас. Ти перший лицар на всю Польщу. Твої жовніри не вбираються в дорогі шати, не звикли до ласих потрав, - говорив князь Заславський.

- Твій табір, князю, таким простим здався нам, що князь Домінік аж перелякався: думав, що наші провідці, хлопи, запровадили його в якийсь загін Кривоноса або Вовгури. На взір твій обоз - чистий хлопський загін: жовніри в простих жупанах чи в свитах, ночують в солом'яних куренях, їдять куліш з салом. Зовсім не по-шляхетському! - випалив, як з рушниці, дурний Лащ.

Єремія схопився з дзиґлика, наче опечений, і неначе зашкварчав, як вишкварка на сковороді.

- На козаків-гайдамак і я гайдамака. Гайдамака князь не рівня князям гетьманам польського війська.

Єремія одкинув полотнище завіси до другої половини намету, вскочив туди, спустив завісу й сховався там.

Усі пани встали і витріщили очі. Лащ кинув ложку в куліш і вирячив з дива очі на завісу. Завіса ще хилиталась, але за завісою не чути було навіть духу.

Магнати постояли, подивились один на одного і мовчки вийшли з намету.

- Ну та й телепнув же ти, Лащу, неначе обухом по голові! - сказав князь Домінік.

- Ото «до сто дзяблув!» Вже був і залигав за роги князя, та не довів до Глинського табору. Не вдержав налигача. бо князь геть-то вже натуристий та брикливий. Хіба сам чорт залигає князя Єремію за роги. Якби він пив горілку! Оттоді я посадив би його в пляшку та й повіз в наш табір до Глинян, як Соломон чортів на вавілонське поле. Але цей князь хитріший за самих чортів. Треба премудрого Соломона, щоб його залигав та приволік до нашого табору в Глиняни, - промовив Лащ.

- А бодай нечистий був залигав тобі язика! - вилаявся Тишкевич та закректав з досади, лізучи в карету.

Пани сіли в карети і, похнюпивши голови, поїхали до Глинян. Навіть коні од великої спеки не бігли, а йшли підтюпцем. неначе знали, що везуть сумних панів.

XIV

Тим часом Адам Кисіль, виїхавши з комісарами на Україну ще дванадцятого серпня, блукав по усяких містах поміж