Читати книгу - "Щит і меч"

Удвох вони виручили від патруля польського вчителя, що невдало кинув саморобну бомбу: не спрацював висадник.

Потім вони добралися до Бєлостока, де жили вчителеві родичі, по дорозі поповнивши компанію радянським залізничником, — він напередодні гітлерівського нападу супроводив вантажі в Німеччину відповідно до торгового договору.

Для збереження особового складу і в зв'язку з його культурною відсталістю — так жартома оцінював Зубов те, що його соратники не знали німецької мови, — рекогносцировки й окремі операції в Бєлостоці він попервах проводив самостійно.

Чудовий більярдист (у клубі на заставі був більярдний стіл), Зубов став не тільки постійним відвідувачем бєлостоцького казино, але й здобув славу майстра вищого класу. Удостоюючись партії з офіцерськими чинами, делікатно щадячи самолюбство партнерів, підігравав їм, що свідчило про його вихованість і приймалося із вдячністю.

Якось його викликав на більярдний поєдинок офіцер роти пропаганди барон фон Ганденштейн.

Виграючи кожного разу контрольну партію, Зубов довів свого партнера до такої нестями, що ставка в останній партії виросла до нечуваної суми.

Ефектним ударом, недбало загнавши останню кулю в лузу, Зубов поцікавився, коли він зможе одержати виграш.

Барон мав цілковиту можливість вмить послати на фронт молодшого поліцейського офіцера. Але ж програш! Це обов'язок честі. Тут потрібна була висока делікатність. У канонах офіцерської касти несплата програшу вважалася такою ж ганьбою, як невідомщений ляпас.

Зубов запропонував баронові дати йому в рахунок виграшу, вірніше замість нього, посаду начальника складів роти пропаганди, яку за штатним розписом має право займати тільки офіцер — інвалід війни.

Барон наказав оформити Зубова і знехтував тим, що немає його особової справи, оскільки Зубов пояснив, що за ним у військовій поліції є невеличкий грішок: привласнення деяких цінностей з майна жителів прифронтової зони. А тут, у роті пропаганди, він збирається почати нове, чисте життя.

Тонко програвши фон Ганденштейну в другому турнірі, ощаслививши барона титулом чемпіона Бєлостоцького гарнізону й удостоївшись за це його дружби, Зубов, виявилося, був усе-таки людиною невдячною. Коли барон дістав призначення на пост коменданта концтабору, Зубов взявся провести його на нове місце служби, куди той так і не прибув…

Мабуть, невразливість Зубова, котрий так зухвало діяв у німецькому оточенні, полягала в тому, що він і тут не втратив ні своєї життєрадісності, ні привітної товариськості, ні того душевного здоров'я, яке рятувало його в найтрагічніші хвилини життя.

Він так непохитно був переконаний у справедливості і необхідності того, що ній робить, що жоден з його вчинків не лишав болісних згадок у його пам'яті й анітрохи не тривожив його совісті.

Наприклад, проводячи вечір із співробітником гестапо в казино, Зубов з апетитом вечеряв, йому подобалося вино, яке вони пили, і те приємне, збуджене сп'яніння, яке це вино викликало.

Він з інтересом, з незмінною допитливістю слухав розповідь офіцера, сина поміщика, про життя в заможному маєтку, і уявляв його в думці таким, як розповідав гестапівець, і думав, як цікаво ловити форель у холодній, стрімкій гірській річці, що пахне льодом.

І коли офіцер, кажучи про свою любов до тварин, розповідав, як він страждав, коли загинув чистопородний бугай-плідиик, який, розігнавшись, розвалив череп об трактор, Зубов уявив собі цього могутнього бугая, що в останньому смертельному зусиллі лиже випадаючим язиком жалісливу хазяїнову руку.

Гестапівець нарікав, що за родом служби змушений вдаватися до деякого насильства під час допитів. І це він, з його чутливим серцем! Батько одного разу, коли він був ще хлопчиком, відлупцював його, й від такого приниження він мало не вкоротив собі віку. І тепер оця страхітлива робота, безсоння, гидливе здригання від вигляду крові!

Зубов спитав:

— Коли вам не подобається, навіщо ж ви це робите?

— Такий мій обов'язок, — твердо сказав співрозмовник Зубова. — Обов'язок усієї нашої нації — утверджувати своє панування, тяжкий, неприємний, але найвищий обов'язок в ім'я досягнення великої історичної мети.

Цей гестапівець був збитий на смерть автомашиною, неподалік од свого будинку, де він прогулювався пізньої години, змучений безсонням після страти на базарному майдані кількох польських підпільників.

З досадою скривившись, Зубов сказав своїм соратникам, що вдало провели цю нелегку операцію:

— Звичайно, слід було б порішити хоча б гауптштурмфюрера, що командував стратою, а не цього унтерштурмфюрерчика. Але навіщо він фотографувався під шибеницею поруч із страченим? Брехав — пережинає… Ні, це ідейна наволоч, і я з ним зробив правильно, принципово.

П'ятим членом групи став німець-солдат, що працював на складі музичного інвентаря роти пропаганди.

Покійний приятель, унтерштурмфюрер СС, порадив Зубову бути обережним з цим солдатом, сказавши, що найближчими днями він підпише наказ про арешт цього підозрілого типа, можливо, комуніста, що переховується від гестапо на службі в армії.

… Переконати німецького комуніста, досвідченого конспіратора, в тому, що Зубов — радянський офіцер, було дужо важко.

Зубову довелося скласти серйозний екзамен, відповідаючи на різні запитання про життя Радянської країни, аж поки цей німець переконався в тому, що Зубов не провокатор.

Саме Людвіг Куперт надав діям цієї самодіяльної партизанської групи більш організованого, планового і цілеспрямованого характеру.

Висадження в повітря двох військових ешелонів.

Підпали складів з провіантом.

Було висипано по півмішка цукру-піску в автоцистерни з авіаційним бензином, внаслідок чого сталася аварія п'яти транспортних чотиримоторних «Юнкерсів».

Усе не розробив Людвіг Куперт.

І, нарешті, напад на радіостанцію, що закінчився загибеллю груші, крім самого Зубова.

Але в цьому Людвігової провини не було. Випадковість, яку неможливо завбачити: монтер ремонтував прожектор і, відремонтувавши, спрямував промінь світла не на зовнішню загороду, для чого був призначений прожектор, а всередину двору, і в білому товстому стовпі холодного, їдкого світла стало виразно видно офіцера охорони, що ницьма лежав на камінні, і двох солдатів охорони, які стояли обличчям до стіни, розкинувши руки в позі розп'ятих на хресті. А позад них — Людвіг з автоматом.

Зубов був легко поранений, але, прикинувшись переслідувачем диверсантів, вирішив, що доцільно додати до вогнестрільного