Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

Вперше надруковано 1905 р. окремою книжкою: Іван Франко. Мойсей. Поема. Львів. Накладом автора, 1905, 102 с. Того ж року в журн. «Літературно-науковий вісник» за липень місяць опубліковано «Притчу про терен» з підзаголовком: «Уривок із поеми «Мойсей» - п’ятий розділ поеми без першої строфи.

1913 р. вийшло друге видання поеми: Іван Франко. Мойсей. Поема. Друге видання з передмовою. Львів 1913, 63 с. У передмові Франко дає ключ до розуміння свого твору, розкриває джерела, якими він користувався при написанні поеми. На основі цієї передмови Франко зробив варіанти передмов до польського та російського перекладів твору. 1916 р. в Києві вийшло третє видання поеми, спотворене царською цензурою: Іван Франко. Мойсей. Поема. 3-тє видання. К., 1916, 56 с. Франко не брав участі у підготовці цього видання.

Поема написана протягом січня-червня 1905 р.

У передмові до поеми «Мойсей» І. Франко згадує дослідників, які були причетні до вивчення цієї теми:

Крушельницький Антін Якимович (1878-1941) - український письменник, критик, журналіст. У своїй творчості пройшов шлях від буржуазного лібералізму до демократизму.

Ярема Яким Якимович (1884-1964) - український літературознавець, педагог.

У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (ф. 3, № 271) зберігається автограф розділів VII-XX поеми з авторськими поправками і додатками. Вони відбивають працю І. Франка над твором. Так, у розділах VII, VIII, XIII, XIV поет замінив у деяких місцях одні строфи іншими, зробив скорочення тощо. Майже в усіх розділах є незначні виправлення смислового та мовностилістичного характеру. Вони стосуються окремих слів, подекуди - окремих рядків. За цим автографом були надруковані названі вище розділи твору.

Доля автографа розділів I-VI невідома.

Наводимо за автографом ті строфи, що їх Франко не включив у перше видання поеми «Мойсей». У розділі VII після шостої строфи є такі рядки, пізніше викреслені рукою Франка:

Що нам той Канаан, про який

Ти балакав нам пусто!

Невеличкий куток, не крайок,

Ще й заселений густо.

Повно в ньому укріплених міст.

Войовничого люду,-

Не здобуть нам його без війни

І кровавого труду.

Голі скелі, скупії поля

Та вузенькі долини…

І се наше дідицтво, наш рай?

Се лиш глузи та кпини!

Лиш одна в тому краю ріка,

Що тече в Мертве море.

Ні там шляху, ні сплаву нема,

Просто сміх лиш і горе.

Після восьмої строфи цього ж розділу рукою Франка викреслено 17 рядків, що збігаються з останнім рядком п’ятої строфи і трьома наступними строфами (шостою, сьомою й восьмою) та 12-ю. Перший рядок строфи 17 звучить: «Так кричав він і руку підняв». Це перша редакція рядка, що після доопрацювання увійшов до поеми в іншій формі: «Так сказав він, і регіт піднявсь».

Біля цих 17 рядків, на сторінці 11 автографа, рукою Франка зазначено «verte» (перегорни сторінку). На звороті цієї сторінки є ще 16 рядків авторського тексту. Вони надруковані після восьмої строфи поеми. Останньою строфою цього розділу («Але чуда нема!..») поет замінив дві строфи, які викреслив при остаточному доопрацюванні тексту:

О, бо знали усі з давніх літ

Дар пророцький Мойсея,

Як він словом своїм поразив

Злу ватагу Корея.

Але чуда сей раз не було -

Авірон вже регоче:

«Га, га, га! Хоч шумна, та без сил

Твоя злоба, пророче!»

Над даним розділом І. Франко працював багато. Про це свідчить редакція, очевидно, первісна, уривка промови Авірона. Цей уривок разом з науковим коментарем опублікував О. Дей 1963 р. в журналі «Радянське літературознавство», № 3, с. 134-136 («Новознайдені строфи з поеми «Мойсей» І. Франка»). Початок цього розділу (розшукано 51 рядок) звучав так:

VII

Наче з бодні, гукнув Авірон:

«Та досить тої мови!

Чи ще мало ти нас надурив

Заповітом Єгови?

Мов дурних, ти з єгипетських міст

Вивів нас у пустиню

І водив, наче блуд, сорок літ -

За яку ж то провину?

Все манив нас тим краєм, де мід

З молоком опливає,

Тим дідицтвом, що ніби для нас

Сам Єгова ховає.

Де воно? Покажи нам його!

Де межа сього ходу?

Та не думай байками дурить

Ум усього народу!

Ми посланців у той Канаан

На розвід посилали;

Ті вернули, та ти їх навчив,

Щоб нам басні брехали.

Та на муках признались вони;

Що дурили нас пусто

І що той Канаан, то крайок

Вже заселений густо.

Повно в ньому укріплених міст,

Войовничого люду,

Не здобуть нам його без війни

І кривавого труду.

Голі скелі, скупії поля

Та вузенькі долини -

І се наше дідицтво, наш рай?

Се лиш глузи та кпини!

Лиш одна в тому краю ріка,

Що тече в Мертве море;

Ні там шляху, ні сплаву нема…

Просто сміх лиш і горе.

І для цього кутка покидать

Нам безмежну пустиню?

Та я швидше беззубий твій рот

Булавою зачиню.

Що за щастя ти нам віщував

У дурній своїй казці!

Задля нього чи ж варто нам жить

У Єговиній ласці?

Між народами бути терном,

Що рубає, хто хоче,

І без слави, без блиску вмирать-

Ну, спасибі, пророче!

Ще гебреї з ума не зійшли,

Долі ліпшої варті

І досягнуть, як геть віддадуть…»

Сторінка автографа цього тексту перекреслена І. Франком (Відділ рукописних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР, ф. 28-3, од. зб.