Читати книгу - "Заміж? Не піду!, Енжі Собран"

- Ну, не зовсім, - скривився у відповідь хлопець, позбавляючи мене свого тепла. - Я помилився дверима в спальню. Але не міг пройти повз ридаючого..., - він зробив секундну паузу, підбираючи потрібне слово й гидливо скривившись, видавив із себе: - хлопця.

- Краще б пройшов повз, - обернула я рушник біля стегон, ховаючи за таким простим і дещо не своєчасним рухом своє збентеження. - Раз ми все з'ясували, - виразно перевела очі на двері.

Усередині все клекотіло від досади та розгубленості. Мало того, що хтось потривожив мою самотність, так ще цей хтось став свідком моєї великої слабкості. І як тепер завойовувати авторитет? Хоча навряд чи Одуван комусь розповість про те, що сталося, але все одно. Саме в його очах бути слабкою мені хотілося найменше.

Та й нарешті хлопець хлопця обіймає – це нормально? Чомусь саме ця думка, що сплила в розмірковуваннях, обурила найбільше.

- Ти це..., - зам'явся Джан, запускаючи руку в волосся. - Ти не соромся. Це нормально. Я теж, коли помер батько, плакав. Правда, мені тоді було вісім..., - додав розгублено.

- А мені двадцять, - знизала плечами, зачеплена останньою фразою: - Ти все сказав? Я спати хочу, - і знову супроводила слова виразним поглядом.

- Про спаринг пропозиція в силі, якщо що..., - вже в дверях обернувся Одуван.

- Я не зрозуміло сказав? Забирайся геть! - розлютилася я.

Джан відступив, ховаючись за дверима.

- Може лікаря покликати? Ти якийсь нервовий, - виглянув хлопець, ще більше дістаючи мене.

- Тобі по складах повторити? За-би-ра-йся! - скипівши від люті, кинула я, стискаючи змилок в руці.

- Може, все-таки лікаря?

Змилок все ж злетів вгору та стукнувся об стрімко зачинені двері.

- Я тобі покажу лікаря, - буркочучи собі під ніс, кинулася я в кімнату, але непрошеного гостя вже й слід прохолов.

І що це було, питається?

Дві величезні туші на мої мислені обурення лише ліниво повели вухами, продовжуючи спати без задніх ніг.

* Сем Макбратні. «Знаєш, як я тебе люблю?»