Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

 По закінченні обіду дівчата розійшлись в різні сторони: Діана заявила, що їй необхідно навідатись в кілька крамниць на нижньому поверсі, а Ліна попрямувала до себе в кабінет з бажанням швидше випити пігулку від головного болю, який не на жарт розійшовся.

 Дівчина зайшла до кабінету і, порившись в сумці, дістала необхідні ліки. Як на зло закінчилась вода і Ліна, зітхаючи, попленталась в кімнату відпочинку – там точно є.

 В коридорі, по дорозі за водою вона почула як відчинилися двері ліфта. Ліна зітхнула – хтось уже вертається з обіду, а вона сподівалася, що встигне зустрітися з Дмитром в пустому кабінеті. Була в таких їхніх зустрічах якась особлива, весела чарівність і юна безтурботність.

 Ліна набрала більше половини стакана води і, підносячи стакан до рота, на півдорозі рука зупинилась.

-          Привіт тобі, - знов, як колись, почула позад себе.

 Він собі не зраджує...

 Ліна помітила, як вода в стакані пішла хвилями, але це і все. Вона була готова до зустрічі. Дівчина гордо підняла голову, розвернулась і відповіла, холодно посміхаючись:

-          Добрий день, Вадим Олександрович. Вітаю вас знову в нашій команді.

 Вадим підозріло звузив свої красиві очі, дивлячись на неї, а Ліна тим часом впевнено попрямувала до виходу, де, до слова сказати, стояв він. Вона сподівалася, що він відступиться в сторону, щоб пропустити її. Наївна Ліна.

-          Вадим Олександрович? – сухо перепитав, навіть не думаючи забратися з проходу. – Тепер ми так будемо звертатися одне до одного?

-          А що, власне, вас дивує? – вдаючи щире здивування запитала Ліна. – Я навіть збита з пантелику. Якщо не помиляюся - ви керівник, я підлегла, а так і належить спілкуватися працівникам на таких посадах.

-          Навіть якщо ці, як ти висловилася, працівники трахались як кролі? - хмикнув він, піднявши виклично брову.

-          По-перше, хто з нас не робив помилок. По-друге, ви б не висловлювалися так в цих стінах - репутація керівника, який спить з підлеглою вам ні до чого. Тай мені теж. По-третє, про це може дізнатися ваша дружина. Сподіваюся у вас все добре і ви щасливі разом, - холодно посміхнулась, дивлячись в його злегка шоковані очі.

-          По-перше, ти знову робиш мене своєю помилкою. Не актуально, - схилив голову на бік і зло посміхнувся. – Не вийде цього разу. По-друге, коли ми спали разом, то не були шефом і підлеглою, - тут він затнувся і виправився, - крім одного разу. І по-третє, я розлучився як і говорив. Ми з Гретою ніколи не були справжнім подружжям.

 Ліна якийсь час мовчала, зверхньо дивлячись на нього, але не знаходячи відповіді.

-          Навіть не знаю, вітати вас чи ні з розлученням, - врешті заговорила вона. – Тому вирішуйте самі і дайте мені врешті пройти.

 Вадим, здавалось, зараз просвердлить в ній дірку своїм поглядом. Її холодна зверхність просто виводили його з себе: як вона може так поводитись з ним після всього, що між ними було.

-          Не потрібно мене ні з чим вітати, - зло виплюнув він, - і я бачу тобі до цього абсолютно байдуже?

 Ліна глянула на нього широко розплющеними, повними здивування очима:

-          Повинно бути по-іншому??? Ви вибрали собі шлях. Я його прийняла і пішла своїм, - Ліна підозріло звузила очі. – Чи у ваших вологих фантазіях я повинна була чемно, тихо чекати вас і сподіватися на ваше швидке повернення та з порога радісно кидатись на шию?

 Як же вона його бісила! Так і хотілося схопити її за плечі, добре струснути і збити з обличчя цей пихатий вираз.

-          Так, я помітив, що ти і не збиралася чекати, а побігла втішатися в обійми до якогось невдахи.

 Ліну всю трясло з середини. Хотілося закричати: «Та як ти смієш!!! Самозакоханий, інфантильний, впевнений в правильності тільки своєї думки, впертий, нестерпний ідіот», але вона глибоко вдихнула, взяла себе в руки і спопеляючи суперника поглядом холодно проговорила:

-          Мене надихнув ваш ніжний поцілунок з дружиною, - її усмішка нагадувала оскал.

 Вадим дивився, не розуміючи про що вона

-          Що ти верзеш? – роздратовано кинув. – Ти не могла бачити як ми цілуємось, бо такого не було.

-          Гмм...- протянула Ліна і повчально-поблажливим тоном додала. - Не гарно заводити коханку та ще й приводити її в людне місце.

 Вадима тіпало – що взагалі діється, але несподівано, порившись в пам’яті, спалахнув спогад про ту їх зустріч на весіллі.

-          То була моя сестра, - їдко кинув. – Ми святкували її заручини і звичайно, що робили фото.

 Ліна злегка зніяковіла і замішалась, але швиденько взяла себе в руки і високо піднявши голову (вона ще ніколи стільки не задирала голови) заговорила:

-          Що ж, помилилася і прошу, врешті, дати мені дорогу. Мене чекає робота.

 Тут Ліна відчула як в руці завібрував телефон. Вона ввімкнула його і побачила повідомлення від Дмитра: «Я вже біжу до тебе. Фарбуй губи)))»

 Дівчина посміхнулась написаним словам з обіцянкою. Від уваги Вадима її реакція не сховалася.

-          Хто це так тебе розвеселив? – єхидно запитав.

 Ліна вкотре за сьогодні вступила з ним в поєдинок поглядів.

-          Не ваша справа. І попрошу забратися з дороги. Мене чекають.

 Чоловік ще якусь мить свердлив її злим поглядом, але потім важко відштовхнувся від одвірка, відступив крок назад, даючи їй пройти.

 Ліна не гаючи ні хвилини, пропливла мимо нього, навіть не глянувши в його роздратоване лице, але відчуваючи його настрій, і попрямувала коридором з переможно-холодною посмішкою.

 Вже біля дверей кабінету дівчина помітила, як до неї якраз поспішає Дмитро. Вона привітно посміхнулася йому здаля і зачекала, поки він наблизиться. Хлопець підійшов і, ніжно всміхаючись, поцілував її в губи, беручи обличчя в долоні.

 Ліна фізично відчувала на собі погляд Вадима, який проймав-пропалював до глибини душі. Вона міцніше притислась до Дмитра і обвила його шию руками, але не надовго.