Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"

Місяць потому…

Максим

У мене майже все готово. Голова тільки гуде після вчорашнього.

- Все-таки добре ми відірвалися, - брат підходить з пляшкою холодної мінералки, і прикладає до чола. - Частіше б кликав на парубочий вечір.

- Ні вже, наступного разу до тебе прийду, - відбиваю запрошення у його бік.

- Та можемо і без цього збиратися, чого ти відразу, - чую у голосі брата спробу з теми з'їжджати.

- Хочу на парубочий вечір. І до тебе, і до Данила, - показую на Князєва, нашого друга-партнера, відриваючи того від листування.

- Ні-ні, без мене як-небудь, - відхрещується тут же Данило. - Нам вистачить і тебе, Максе. Одружуйся і віддувайся за всю нашу компанію.

Вони просто не знають, що значить, кохати і як боляче втрачати. Звикли, як і я у минулому, не затягувати з романами, міняти своїх коханок. Але бувають такі пастки, в які хочеться потрапляти.

Холостяків, які змовилися, посилаю куди подалі. І бажано, до наречених поближче. Всі разом сміємося і виходимо, щоб дістатися туди, де мене вже дуже чекають.

Діана погодилася стати моєю дружиною. Половина торгового центру свідки. Ну і я не став тягнути. Тільки вже не для посади, а для нас. Все одно ж моя, отже, нехай буде повністю.

Назар відходить до своєї машини, я з Данилом сідаю у весільний лімузин. Він погодився на роль свідка. Вірніше, сам напросився. Мій молодший брат не надто палав бажанням весь вечір бути на виду.

У дорозі мама дзвонить через кожні п'ять хвилин, кваплячи нас. І вже не зрозумію для кого сьогодні більше весілля. Як тільки ми з Діаною повідомили мамі про майбутню подію, тут і понеслося. Ніяких скромних урочистостей. Тихих церемоній. Не ображай, мати! Не ганьби родину!

І це тільки частина того, що вислухав. Я навіть не розумів іноді, на що відправляю грошові перекази весільному організатору. Для мене особливо важливо, щоб моїй улюбленій дівчинці запам'ятався наш день. Особисто я вже передчуваю, як буду у цій всій метушні божеволіти. Поруч з Діаною, втім, мені не звикати. Після нашої зустрічі біля ліфта, моє життя попрощалося зі звичним спокоєм.

Перше що бачу - величезне скопище гостей. Де вони всі взялися? Половину навіть не згадав.

Шукаю наречену, шукаю, але мене гальмують. Бачте, рано. Діана з'явиться на церемонії.

Це ж треба, чого вигадали? Я її не бачив останню добу. Скільки ще наді мною знущатися?

- Максе, ми вже познайомилися з батьками Діани, - до мене підходить мама у супроводі високого чоловіка зі схожими, як у моєї нареченої, сапфірового кольору очима.

Поруч з ним симпатична мініатюрна жінка, розглядає мене з м'якою посмішкою.

Знайомство з батьками Діани виходить коротким, але у нас же попереду багато часу, щоб дізнатися один одного ближче. Ведучий просить пройти мене до арки, обриваючи на півслові, що я хотів їм ще розповісти про себе.

- Ну як ти, тримаєшся? - біля арки Данило плескає мене по плечу, хоч комусь тут весело.

А ні, не йому одному.

Брат сидить на другому ряду і махає звідти, не приховуючи смішки. Нічого-нічого, прийде час, і я над ним посміюся.

Музиканти вдаряють по струнах. Усі гості замовкають і повертають голови на початок доріжки між рядів, яка потопає у квітах. Мені здавалося, я міцніший морально. Тільки зараз забувається це… і ледве стримуюся, щоб не побігти назустріч до неї.

Поява Діани, подібна сніжній хмаринці. Така ж повітряна, ніжна, у виблискуючій білизною пишній сукні і приголомшливо вродлива. Мені хочеться кричати всім чоловікам серед гостей: “Запам'ятайте, вона моя, моя!”

Повільно розтягуючи струни не тільки музикантів, а й моїх нервів, батько Діани веде свою доньку по доріжці до мене.

І тільки поблизу я помічаю в її очах хвилювання.

- Максиме, ти схожий на принца у цьому фраку, - перше, що чую від неї.

- Я і є принц для своєї улюбленої принцеси, - беру її тремтячу долоньку і підношу до своїх губ.

Ведучий не дає нам прийти до тями, кличе його слухати. Мова йде про душі і шлюб.

У мене не вистачає витримки дослухати значуще питання до кінця, на яке не сумніваюся з відповіддю:

- Так, я згоден! - оголошую голосно і твердо.

- Я згодна, - вторить Діана за мною, хіхікаючи від моєї природної нестриманості.

Ми надягаємо один одному каблучки вже набагато вміліше, ніж колись нам довелося це робити, прикриваючись у банкетному залі під столом. Найкращий момент для мене настає, коли нарешті отримую доступ до бажаних губ своєї дівчинки. Наше одруження ми скріплюємо не легким для пристойності, а пристрасним і хвилюючим до самого серця... поцілунком.

Далі відбувається атака з нападом родичів, приятелів, гостей. Всім хочеться нас привітати. І я притримую Діану, щоб не розчавили від щастя.

Останнім підходить дід. Я його навіть не помітив серед гостей. Він теж у костюмі, поглядає на нас не сердито та тримає у руках якийсь листок.

- Я, звичайно, тішуся за вас, - бухтить дід у своїй манері. - Але досить вже ухилятися від роботи! Після весілля чекаю на робочому місці, а то зовсім зі своїм коханням плюнули на обов'язки.

Діана округлює очі.

Я не менше такому дивуюся.

- Діду, ти ж сам би мене того... і я писав заяву. Хіба ще я маю відношення до корпорації?

- Ні, ну ти подивися на нього! - гмикає старший Дієв, звертаючись до мами, яка до нас підійшла. - Ти мені не десять онуків підкинула. Куди я подінуся від цих? - киває у мій ганебний бік.

- Сину, ти потрібен корпорації. І Діану ми теж там чекаємо, - пом'якшує мама запрошення діда.

- Так, але із заповітом вийшло не зовсім…

Вже я сам заплутався, начебто виконав, але перед тим, серйозно підмочив репутацію.

Дід на це струшує головою.

- О, добре, що нагадав. Це мій подарунок тобі, Максе. Виходить вже вам обом, - у кінці він тепліше натякає про мою тепер уже дружину.

І дід простягає мені аркуш паперу, на якому щось написано. Починаю читати і до мене доходить, що він означає.