Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Ульф був у себе, але не один. Вірний зброєносець, одягнений у теплий костюм і дорожній плащ, стояв навпроти лорда й уважно слухав його вказівки. До Арселії, яка щойно ввійшла, обидва повернулися одночасно: юнак зі здивуванням і тривогою, регент — немов чекав її саме зараз.

— Ясновельможна пані, — тихо вимовив юнак.

— Моя імператрице, — схилив голову Ульф.

— Вибачте, що завадила, хотіла почути останні новини. Але, схоже, занадто поквапилася.

— Усе гаразд, ми вже закінчили. Лікіте, йди. Відповідь передаси вранці. Будь удвічі обережніший.

— Як накажете!

Зброєносець кивнув і вийшов із кімнати. Двері за ним зачинилися абсолютно безшумно. Ульф підсунув до каміна, що пихтів жаром, два крісла.

— Я думав, що Ви вже відпочиваєте, інакше б обов'язково розповів про все. Сідайте. Тобто сідай, — він дозволив собі посміхнутися. — Напевно, зараз строго дотримуватися етикету немає потреби.

— О, так, — вона пройшла зовсім близько, настільки, що поділ сукні трохи торкнувся його ніг, опустилася на м'який оксамит, із задоволенням відкинулася на трохи похилу спинку. — Якщо хтось побачить, як мирно ми розмовляли у твоїх покоях, без свити, охорони і десятків свідків, то навряд чи звернення, позбавлене титулу, виявиться нашою найбільшою проблемою.

— Не побачать, охорона не пустить, — він блиснув очима і чомусь Арселія відразу повірила: їхню розмову ніхто не наважиться перервати. — Якщо захочеш сховатися від надокучливих придворних, ласкаво прошу в будь-який час.

— Обережно, я запам'ятаю це запрошення, — відгукнулася Арселія, приймаючи його жартівливий тон.

— Дуже на це сподіваюсь, — він теж присів, наче випадково трохи підсунувши крісло у її сторону.

— А якщо я прийду не сама? Візьму Аділя, а він — всі улюблені іграшки. Сховаємося тут і навіть за поріг виходити відмовимося, не виженеш?

— Як можна? Бажання ясновельможної сім'ї — закон.

— Аділь дуже любить малювати. І байдуже, на чому, тож твої книжки можуть постраждати.

— Що ж вдієш? Доведеться чимось жертвувати. Але доленосні накази треба прибрати зі столу. Сховати в довгу шухляду. Бажано під ключ.

Вони тихенько розсміялися. Арселії стало так легко, як давно вже не було. Зовні вітер кидав у скло пригорщі дощу, а тут, у кімнаті, затишно потріскували дрова в каміні, тепло ніжною хвилею обіймало за плечі і, здавалося, всі тривоги відступили й розтанули. Імператриця зловила на собі погляд синьо-зелених очей — наполегливий, уважний, пронизливий — і здригнулася. Серце пропустило удар, а потім прискорилося, абсолютно не бажаючи підкорятися розуму.

— Що з пошуками? — нарешті запитала вона, намагаючись відволіктися від почуттів, що спалахнули гарячим спалахом десь у грудях.

— Ми в глухому куті. Зрадник, який пустив убивцю в гарем, мертвий. Отруєний. І я не знаю, як зловити справжнього винуватця злочину.

— Отже, будеш просто чекати?

— О ні, — тон його поважчав, у ньому з'явилися глухі ноти, немов далекий гуркіт грому. — Але і передбачуваним більше не можна залишатися. Вони кинули мені виклик — я його приймаю. Не тільки в Дармсуді вміють бити в спину, не тільки при Золотому Дворі є таємні лазівки та приховані шпигуни.

— Розповіси?

— Поки рано, — він раптово примружився, притиснув долоні до скронь, обличчя його на мить спотворилося мукою.

— Головний біль? — Арселія трохи подалася вперед, охоплена тривогою.

Він відповів не відразу, мабуть, чекав, коли трохи полегшає.

— Так. Не страшно, мине, коли нормально посплю.

— Дозволь допомогти, — вона підвелася, підійшла до нього ззаду, легко натиснула на лоб, змушуючи відкинути голову назад. Пальцями пробіглася по волоссю, перебираючи темні кучері. Наполегливо стиснула вилиці, торкнулася шиї й плечей, розминаючи м'язи. Біль і втома танули, ніби сніг під спекотним літнім сонцем. Від Арселії виходило тепло, а несподівана відвертість дотиків змусила Ульфа завмерти. — Довірся мені, я не завдам шкоди. У Сабіра часто були напади мігрені, мені майже завжди вдавалося втамувати її. Імператор говорив, що так діє магія Землі, але це лише навик, набутий у школі Мушараффа бен Рушді. Нас, його вихованців, навчали багато чого: і мов, і поезії, і мистецтва, і інших речей, якими так славиться південь.

Вона замовкла на пів слові, усвідомивши, як двозначно це прозвучало. Сором спекотною хвилею прокотився по тілу, обличчя вкрив рум'янець. Вона хотіла відсторонитися, але Ульф спинив цей порив — і не дозволив, накрив тонкі пальці широкою долонею.

— Усе гаразд, Арі, — тихо вимовив він. — Твої дотики справді цілющі. Не знаю, чи це магія стала тому причиною, але відмовитися від цієї допомоги — вище за мої сили.

Він акуратно перехопив її руку, доторкнувся до неї губами, відчувши, як несамовито б'ється венка на тонкому зап'ясті. Не відпустив, навпаки, ковзнув по ніжній шкірі до самого ліктя, стиснув сильно і дбайливо, ніби хотів утримати перелякану птицю. І хрипко зітхнув, відчувши, що по її тілу пройшло відповідне тремтіння.

— Арі, — його голос став низьким і схвильованим.

— Не говори нічого, — вона обережно вивільнилася з його обіймів, обійшла крісло, опустилася на килим, м'яко торкнулася пальцями його губ у заборонному жесті. — Не сьогодні, ще занадто рано. Для всього: і для слів, і для рішень.

Ульф схилився до неї так сильно, що гаряче дихання залишилося на її щоках. Мить — і вона опинилася в залізному кільці обіймів, беззахисна, тендітна, не здатна дати відсіч і чинити опір. Блиск вогню грав в очах чужака, перетворюючи смарагд на розплавлений бурштин. Ульф дивився на неї прямо, з викликом, з жадібністю, і Арі точно знала: якщо вона дозволить собі хоч маленьку слабкість, він відразу кинеться вперед, як хижак за здобиччю. Але він стримався, моргнув — і божевільна жага в його погляді змінилася звичним лукавством:

— Знову ти виявилась розумнішою, моя прекрасна імператрице. Мені залишається лише покірно слухатися твоєї волі і смиренно просити вибачення за нестриманість, — він відпустив її, і Арі зітхнула полегшено і зовсім трохи розчаровано. — То що з рідкісними знаннями півдня? Розкажи мені про свою батьківщину.