BooksUkraine.com » Любовне фентезі » Не можна вбити, Велена Солнцева 📚 - Українською

Читати книгу - "Не можна вбити, Велена Солнцева"

73
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Не можна вбити" автора Велена Солнцева. Жанр книги: Любовне фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 82
Перейти на сторінку:
Частина 45

Настя

Довгу хвилину в кімнаті панувала важка та напружина тиша. Ліана благаюче дивилася на сина, який стиснувши зуби так що жовна ходили на обличчі, свердлив поглядом мене, здається зараз знову буде демонстрація сили, і того що в нашому тандемі він зверху. Тільки я зараз настільки зла, що запросто можу послати його кудись подалі разом з усім його сімейством. Звичайно пізніше пошкодую, часу в мене в обріз, в запасі залишилося всього пару днів, після чого повернути до життя маму і Катю буде неможливо.

Підняла руку щоб викрити хлопця в брехні, правда сама ще не зрозуміла в якій конкретно, і тільки зараз помітила браслет з грубим гравіюванням і великим червоним каменем. Я чітко пам'ятаю, що ще зовсім недавно він красувався на руці Ліани.

-Це ще що? - спробувала розстебнути прикрасу, але вона не піддавалася, ніби замок оплавився.

Ліана ледве не танцювала навколо нас. У неї дуже дивна поведінка для дорослої жінки, у якої щонайменше четверо синів, але їй явно ніхто не наважувався вказувати що робити.

-Це якесь непорозуміння, я як мати передала тобі ритуальний шлюбний браслет сімейства Харон, його передають першій невістці в роду, а ти до того ж відьма, що особливо мені до душі. - Вона тонко посміхнулася, на мить її очі покинула незрозуміла тривога. - Мої привітання, люба невістка, решта формальності. Якщо ти не помітила, на руці Захара практично така сама прикараса.

Я була впевнена, що ще недавно на його руці нічого не було, адже мені вдалося вкотре розглянути все детально, в обох іпостасях. Та що там, ще недавно він хизувався голий, зовсім цього факту не соромлячись, і не помітити таку деталь як браслет з досить великим каменем, було просто неможливо. Ці аферисти провернули все буквально на очах інквізиторів, і якщо на моїй руці браслет застібнула Ліана, то Захару прикрасу напевно передав брат.

-Дуже смішно, а тепер зніміть. - вимогливо подивмлась на обох, ні до кого безпосередньо не звертаючись.

-Ні. – спокійно відповів Захар. - За законами цього світу ти моя дружина, якби ти була не згодна, браслет не замикався б настільки надійно.

-Тепер ти зможеш передати його або першій невістці, або дочці. - додала Ліана хитро посміхаючись.

-Але так не можна. - з надією дивилася на хлопця, який з незворушним виглядом роздивлявся прикрасу на моїй руці.

-Для наших місць це нормальна практика люба, іноді дівчата не хочуть виходити заміж, і подібна процедура все спрощує та прискорює. Сила роду схвалила ваш союз, а більшого не треба. Навіть не дивлячись на те, що зараз ти дуже посередня відьма, ми все одно раді вітати тебе у своїй родині, я вдячна, що ти врятуєш мою доньку.

- Чию доньку? - перепитала блимнувши очима, ще нещодавно вируюча в мені злість вщухла, варто було до кінця зрозуміти що саме цей демон тепер належить мені.

-Мою звичайно, Анет - моя донька.

-Мамо, я сам все їй розповім. - перервав мати Захар, і смикнувши мене за руку вказав на сусідню кімнату, наскільки я пам'ятаю вітальня, з якою у мене пов'язані не найприємніші спогади.

Цікавість була сильнішою, вона мене буквально з'їдала, вимагаючи повного задоволення. Тому пішла за чоловіком, як би дико у моїй голові це не звучало. Нам у спину прилетіло трохи роздратоване:

-І покваптесь, батько чекає на всіх у підвалі.

Ледве за нами зачинилися двері, як Захар притяг до себе, залишаючи на губах гарячий скороминучий слід.

-Ти згодна бути моєю дружиною? - спитав він, заглядаючи в мої очі, які здивовано розширилися.

-Так вже ніби. - зиркнула на браслет, який матово виблискував у рідкому світлі свічок.

-Я хочу це почути. - тихо шепнув, ворушачи диханням волосся на шиї.

-Згодна.

-Повтори ще раз. - губи обпалили ключицю, злегка зачіпаючи вологим язиком виїмку.

-Згодна. - ледве чутно прошепотіла, відчуваючи в тілі тремтіння, розуміючи що зараз не час і не місце, але не в змозі його відштовхнути.

-Якщо ти впевнена у своїй відповіді, скажи ще раз.

У його голосі з'явилися особливо спокусливі нотки, яким просто неможливо було протистояти. Всі здорові думки покинули голову, залишивши там гучну порожнечу, яку повільно заповнювало збудження.

-Згодна.

Того, що сталося наступної миті, я не чекала зовсім, браслет нагрівався обпалюючи руку, і змушуючи мене скрикнути приходячи в себе від солодкого дурману, в який мене вганяв голос демона. Він міцно схопив мене за руки, притискаючи до себе.

-Потерпи трохи, вже практично все.

Я помітила як судома болю пройшла і по його обличчю, ніби відбиваючи мої власні відчуття цієї миті. Нарешті руку перестало обпалювати болем, і Захар мене відпустив, зробивши крок убік, але не випускаючи мою руку зі своєї.

-Це що було?

-Для укладення шлюбу потрібно було твоє потрійне так, ти його сказала, і тепер точно від мене нікуди не дінешся.

Знову подивилася на трохи почервонілу руку, більше не було масивного браслета з червоним каменем, мою руку прикрашав тонкий обідок із розсипом смарагдів, під колір моїх очей. Він обвів мене навколо пальця, в черговий раз.

-Але навіщо? - тільки й змогла спитати.

-Мало надіти на дівчину родовий браслет, потрібна її згода, інакше через пару днів він просто спав би з твоєї руки, повернувшись до матері. - він скуйовдив своє волосся. - Я не думав що подібне станеться, але ти стала занадто дорога мені, щоб я міг тебе відпустити. Напевно саме це почуття у твоєму світі і звуть коханням.

Дивне освідчення, але воно зігріло мені серце, яке затремтіло в грудях, показуючи наскільки я рада цим словам.

-Чому не розповів про Анет?

Мене це справді було незрозуміло, я йому все розповіла, він з самого початку знав навіщо я ризикую собою. Я ж увесь цей час, як наївна дурочка вірила в його безкорисливість. Обсмикнула себе, кого я обманюю, я відчувала що є каверза.

-Я мало кому довіряю. - Захар сів на диван і потягнув мене слідом, садячі до себе на коліна, зариваючись носом у моє волосся. - Я не знав як ти відреагуєш на те, що я тобі розповім. Варто хоча б почати з того, що відьом у вашому світі я вбивав не просто так. Знав що одна з вас володіє порталом, повинна володіти, а я хотів повернутися додому. Господиня обов'язково відкрила б прохід своєю кров'ю, своєю останньою жертвою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 76 77 78 ... 82
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не можна вбити, Велена Солнцева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не можна вбити, Велена Солнцева"