Читати книгу - "Затемнення"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я пішла, щоб привітати Джес та Майка, сподіваючись, що мій голос звучить саме так збуджено, як належиться за такої події. Перш ніж я встигла привітати когось іще, в двері знову подзвонили. Я впустила Анжелу та Бена і залишила двері відчиненими, бо до ґанку вже підходили Ерик та Кеті.
Тепер у мене не було часу на паніку. Я мусила поговорити з кожним, бути веселою та гостинною. Незважаючи на те, що вечірку було оголошено як захід, що організовуємо разом я, Аліса та Едвард, беззаперечно, саме мене вітали та мені дякували частіше за інших. Може, через те, що Каллени мали трохи дивний вигляд під тим світлом, що Аліса влаштувала для вечірки. А може, через те, що це світло робило кімнату туманною і таємничою. Атмосфера була такою, що пересічній людині було важко розслабитись, стоячи поряд із кимось на кшталт Еммета. Я бачила, як Еммет вишкірився до Майка, червоні спалахи відбилися від його зубів; зауваживши це, Майк автоматично зробив крок назад.
Імовірно, Аліса навмисно влаштувала все так, щоб я була в центрі уваги — там, де мені повинно було сподобатись. Вона весь час хотіла, щоб я була такою людиною, якою, на її думку, повинні бути всі люди.
Безсумнівно, вечірка мала успіх, незважаючи на інстинктивне напруження, викликане присутністю Калленів, а може, саме це й додавало збудження в атмосферу. Музика була заразливою, світло — гіпнотичним. Судячи з того, як швидко зникала їжа, вона також була неперевершеною. Скоро кімната була наповнена людом. Здавалось, що тут зібрався весь випускний клас, а також багато хто з молодших класів. Тіла рухались у такт музиці, дехто пританцьовував, вечірка весь час була на межі перетворення на дискотеку.
Все було не так уже й важко, зовсім не так, як я собі уявляла. Я робила все, як казала мені Аліса: що декілька хвилин переміщувалась по залі та дружньо щебетала з присутніми. Виявилось, що задовольнити їх дуже легко. Я була впевнена, що ця вечірка — найкрутіша з тих, що коли-небудь відбувались у Форксі. Аліса трохи не муркотіла від задоволення — ніхто з присутніх цього вечора ніколи не забуде.
Я один раз пройшла по колу і знову повернулась до Джесики. Вона щось збуджено базікала, але необхідності уважно її слухати не було: шанси, що вона забажає почути від мене яку-небудь відповідь, були мізерні. Едвард був поряд зі мною, досі відмовляючись відпускати від себе. Він надійно тримав мене за талію і час від часу притискав міцніше у відповідь на думки, яких, можливо, мені краще було не знати.
Тому в мені одразу ж прокинулась підозра, коли він прийняв свою руку й обережно відійшов від мене.
— Побудь тут, — прошепотів він. — Я скоро повернусь.
Він граційно рушив крізь натовп, здавалось, навіть не торкаючись тісно скупчених тіл, занадто швидко, щоб я встигла спитати, куди він зібрався. Поки Джесика щось енергійно вигукувала крізь музику, час від часу смикаючи мене за лікоть і не помічаючи моєї розгубленості, я уважно стежила очима за Едвардом.
Я побачила, як він підійшов до темної тіні, що стояла біля кухонних дверей: світло туди потрапляло вкрай рідко. Він до когось нахилився, але гóлови гостей не дозволяли мені побачити більше.
Я звелася навшпиньки і витягла шию. Саме в цю мить червоне світло блимнуло за спиною Едварда і відбилось у стразах на кофтинці Аліси. Світло осяяло її обличчя лише на півсекунди, але цього було цілком достатньо.
— Джес, вибач, я на хвилинку, — пробубоніла я, висмикуючи руку. Я не стала чекати її реакції, навіть якщо й образила її своєю різкістю.
Я лавірувала поміж тілами, іноді навіть трохи штовхаючись. Лише кілька людей зараз танцювали. Я поквапилась до дверей кухні.
Едварда вже не було, та Аліса досі стояла в темряві, її обличчя було збентеженим — такий вираз зазвичай можна побачити на обличчі у людей, які щойно стали свідками жахливої події. Однією рукою вона схопилась за одвірок, наче потребувала підтримки.
— Що, Алісо, що? Що ти бачила? — мої долоні стулились у прохальному жесті.
На мене вона не дивилась, а витріщалась убік. Я прослідкувала за її поглядом, водночас зауваживши, як Едвард через усю кімнату теж перехопив цей погляд. Його обличчя було порожнім, наче у статуї. Він розвернувся і зник у темряві під сходами.
Знов подзвонили у двері, після останнього відвідувача минуло вже кілька годин, і Аліса подивилось на двері зі здивуванням, яке миттєво змінилось на відразу.
— Хто запросив вовкулаку? — гримнула вона на мене.
Я насупилась.
— Так, це моя провина.
Я гадала, що, так би мовити, скасувала те кляте запрошення, я навіть не могла уявити собі, що попри все Джейкоб усе одно прийде сюди.
— Тоді іди і з’ясуй там усе, а я маю поговорити з Карлайлом.
— Ні, Алісо, постривай! — я спробувала дотягнутися до її руки, але вона вже пішла, і я схопила лише порожнє повітря.
— Прокляття! — поскаржилась я сама собі.
Я знала, що так воно і є. Аліса побачила видіння, якого давно чекала, а я, чесно кажучи, відчувала, що не зможу витримати невизначеності, не зможу спокійно приймати відвідувачів. Дверний дзвінок пролунав знов, дуже настирливо, мабуть, на кнопку натиснули і тримали. Я рішуче відвернулась від дверей і кілька секунд пильно вдивлялась у затьмарену кімнату в пошуках Аліси. Але нічого не змогла розгледіти і зрештою попрямувала до сходів.
— Привіт, Белло!
Грудний голос Джейкоба пролунав, коли виникла пауза в музиці, і я, зла сама на себе, обернулась, почувши своє ім’я.
На порозі стояв не один вовкулака, а цілих три. Джейкоб при йшов у супроводі Квіла та Ембрі. Вони обоє мали страшенно напружений вигляд, очі бігали по кімнаті так, наче вони потрапили до будинку з привидами. Ембрі тремтячою рукою досі притримував двері, ладний щомиті втекти, якщо знадобиться.
Джейкоб махав мені рукою, значно спокійніший за інших, лише ніс його зморщився від огиди. Я також йому помахала, що означало «прощавай», і продовжила пошуки Аліси. Я протиснулась у проміжок між
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.