Читати книгу - "Четверо в яхті"

Відчуваючи щокою шершаву кору сосни, Андрійко стояв ще дуже довго. Було зовсім тихо. Хотілося спати. В голові промайнула думка: не стояти ж тут усю ніч. Треба шукати Гожиялки. Де вони? З якого боку?

Він пригадав, що спочатку вони йшли приблизно на схід. Колись він вичитав, що напрямок на північ можна визначити по кількості лишайників на корі дерев. Андрійко оглянув сосну, до якої тулився, але нічого не знайшов. У корі скрізь були тріщини, і в кожній тріщині стирчали купки лишайників. Потім хлопець глянув на небо. Довго шукав Велику Ведмедицю, а коли нарешті знайшов, то виявилося, що частина її згоріла від місячного світла. На щастя (чи на нещастя — це покаже майбутнє), Полярна зірка уникнула цієї долі, він її побачив, бліду, але чітку.

Андрійко намітив приблизно курс на захід і поволі почав сходити з горбочка.

Втікати було легше. Тоді він не придивлявся, не прислухався. А тепер кожен крок, здавалося, сповіщав усім, де він пройшов, — стільки дрібних сухих гілок було під ногами. Андрійко йшов так хвилин п'ятнадцять. Оглядався щохвилини, чи цей жахливий шум не притягнув погоню.

Нарешті Андрійко зліз з горбочка. Внизу йти було легше: замість висохлого вереску почався м'який мох, який чудово приглушував кроки. Моху ставало все більше. Через деякий час хлопець зробив висновок, що він підходить до кінця лісу — дерева тут росли рідше, між їх, кронами з'явилося нічне місячне небо. Він подумав: «Зараз же повинні бути Гожиялки».

І тут з Андрійком сталося щось справді жахливе: він побачив чорта. Побачив, хоч він, як відомо, абсолютно не вірив у чортів.

Андрійко взагалі не вірив у нечисту силу, але, як ми бачили, припускав можливість певних явищ, ще не зовсім з'ясованих матеріалістичною наукою, і за відсутністю такого з'ясування вдовольнявся народною версією щодо нечистої сили.

А от тепер побачив чорта саме в його найпоширенішій народній версії. Ба, не тільки побачив, але й почув. Він зробив ще кілька кроків, дійшов до невисокого, але дуже густого куща і зупинився. За кущем хтось був! Андрійко спочатку почув, як тріснула гілка. Це вже заморозило його. «Привиділося», подумав він, щоб заспокоїтись. І раптом почув сопіння!

Не втомлене, не сонливе. Гнівне! Наче він перешкодив якійсь запальній, дуже зайнятій людині, і ця людина от-от вибухне прокляттями.

Гарячково намагаючись заспокоїтись, Андрійко спочатку подумав: «Ні… не той! Той би ховався, підстерігав мовчки!»

Може, який-небудь пастух заблудився, як Андрійко. Або робітник, що працює в' лісі. Адже тут женуть смолу… А може, просто якась людина!

Готовий крикнути: «Агов!», Андрійко ступив ще крок. Він витягнув шию, щоб побачити незнайому людину, визволителя! І побачив…

Великий густий кущ лози. Ніч. Місяць, тіні і яскраве світло. З-за кущів визирнуло чиєсь жахливе обличчя. Худе, невелике, але з величезним носом і гострою, трохи задертою вперед, досить довгою бородою. Лоб низький, вузький, зрізаний, очі злі, гнівно палають при місячному світлі.

Над лобом, у густій розпатланій чуприні, було те, що завжди є атрибутом чорта: роги. Невеликі, трохи загнуті назад, але досить гострі роги.

Скільки часу мав Андрійко на міркування? Якихось дві десятих секунди — стільки, скільки треба спринтерові, щоб пробігти два останні метри до фінішу. Що можна передумати за ці два метри? Дуже легко не вірити в чорта. Але одне діло думати про чорта на розі Маршалківської і Алеї о третій годині дня і зовсім інше — опівночі в Мазурській пущі, недалеко від проклятого озера Снярдви.

Андрійко скам'янів од жаху. Чорт ступив крок вперед і… закричав на Андрійка! О, звичайно, не по-польськи. Навіть не по-людськи, а скоріше так, як гавкає дуже злий собака. Це тривало недовго: скованість минула. Великими стрибками, щоб вирватися з дуже густого моху, Андрійко помчав уперед, не оглядаючись, не прислухаючись. Біг, стрибав, ні про що не думав, крім одного: «Скоріше б добігти до найближчої купи дерев!» Ось він уже добігає, але нога з розгону потрапляє в густий мох. Хлюпотіння! Бігти стає все важче. Ноги частіше загрузають у вологому високому моху, вони стають мокрі, чорні від багна. Низенькі сосонки росли дедалі рідше.

Нарешті Андрійко зрозумів: «Це ж болото! Торфовище!» Він зупинився, почав оглядатися.

Попереду крізь тоненькі стовбури сосон-ліліпутів просвічувала поверхня озера. Спочатку хлопець подумав: «Я повернувся на Скарб». Потім він зрозумів, що це було друге, погане, прокляте озеро. Озеро Радість.

Справді, береги тут були зовсім інші. Там — веселі кущі ліщини занурювали гілки у воду, високі береги, одягнуті підростаючим міцним соснячком, створювали чорну, але хорошу оправу блискучої, мерехтливої, веселої водяної поверхні. Там і ніч здавалася доброзичливою, близькою.

А це озеро, хоч воно й розташоване поблизу і схоже на нього своїм розміром, формою, було зовсім інше, — тривожне і похмуре.

Плоский берег, порослий карликовими соснами. Місяць лежить посеред озера жовтим коржиком. Вода нерухома. Може, саме тому, що на воді немає жодної зморшки, озеро здається мертвим.

Навіть очерету тут нема. Торфовий берег наповзає на озеро і раптом обривається. Андрійко пригадав розповідь Агнешки, що це плавучий берег, він просто лежить на воді, яка поволі, протягом століть умирає, перетворюється в мул, в багно, в торфовище. І в цій умираючій воді живуть великі, завбільшки з людину, риби-потвори — соми.

Він пригадує це і знову завмирає на місці. Страшно бігти, стрибати. Він боїться долі Радоста.

Андрійко стоїть на купі моху біля стовбура карликової болотної сосни. Поруч кілька невеликих кущів. Якийсь дивний, дуже приємний запах. Висока трава цвіте білими, чудернацькими квітами, схожими на шматочки вати. Мов зачарований, дивиться Андрійко на озеро. Мертва тиша. Якась колода, чорна, слизька, нерухома, лежить біля самого берега. Він оглянув усе це мимохідь, аби тільки не думати.

Спить мертве озеро Радість, спить пуща, мовчить велике небо. Тільки місяць поволі котиться на захід, ростуть тіні і світло стає якимось неприродним, туманним, хитким, хоч на небі немає жодної хмарки.

Андрійкові стає холодно, дошкуляє голод. Місяць уже збирається щезнути. Згадуючи Радоста, хлопець думає про те, що йому будь-якою ціною треба звідси