Читати книгу - "Гетьманська Україна, Олександр Іванович Гуржий"

Оригінальним колоритом відзначається народний одяг Карпатської України, який, попри вікові чужоземні впливи, зберіг свій національний характер. Як у стилі одягу, так і у вишиванні (особливо - вишивках на чоловічих і жіночих сорочках) можна вирізнити чотири головні закарпатські типи: верховинський, турянський, марамороський і гуцульський. Загальний характер місцевих вишивок - геометричний. Геометричність мотивів передусім з єднана з технікою вишивання, що наслідує ткання низом і заволікуванням. Ці дві техніки особливо виразні в околицях, де збереглися старовинні форми одягу, на Верховині й у Гуцульщині.

Попри те, що цій людині присвятили свої грунтовні розвідки такі видатні українські науковці, як І.Франко і М.Андрусяк, її бурхливе життя і церковно-політична діяльність до цього часу хвилюють вітчизняних вчених. Адже ця неординарна особистість протягом більш ніж чверть віку завдяки своїм унікальним здібностям була своєрідним містком між православно-візантійською і католицько-латинською цивілізаціями. Таємно задекларувавши свій перехід до унії ще в 1677 р., він довго очолював одну з найбільших в Україні Львівську православну єпархію і лише в 1700 р. офіційно став греко-католиком.

Звичайно, цей вчинок можна оцінювати по-різному (як по-різному оцінюється й сама Брестська унія 1596 р.), однак не дослідивши причин, які рухали Йосипом Шумлянським (1644-1708 pp.) в той складний для українського народу період, ми не зможемо дати відповіді на запитання: а ким же він був насправді - людиною "Заходу" чи "Сходу"?

Йосип Шумлянський

Після смерті львівського єпископа Арсенія Желіборського (1667 p.) молодий 23-річний український шляхтич Й.Шумлянський за підсумками виборів серед львівського духівництва посідає престижну церковну посаду єпископа. "Людина молода, енергійна, підприємлива і відважна до авантюрності: веселий, рухливий, сміливий, говіркий, при тому ж честолюбивий, відданий душею інтересам Речі Посполитої польської, при тому ж і руському народу і східній церкві", - так характеризували його сучасники. Протягом 1669-1671 pp. Шумлянський отримує грамоти на підтвердження свого висвячення від александрійського патріарха Паїсія та царгородського православного владики Мефодія. Ще перед цим він отримав привілей на єпископство від польського короля Яна Казимира.

У ті ж роки Й.Шумлянський налагодив зв'язки з українським гетьманом П.Дорошенком. Він двічі зустрічався з ним у Чигирині, що викликало невдоволення варшавських кіл, які запідозрили його у змові з гетьманом проти Речі Посполитої. Але в своїх листах до нового короля Михайла Корибута львівський єпископ переконує польський уряд у своїй вірності, засвідчуючи, що він лише хотів прихилити непокірного Дорошенка до присяги Короні Польській. Через 20 років він встановлює контакти уже з гетьманом І.Мазепою. У своєму листі до нього він навіть заявив про свої наміри перейти в Лівобережну Україну для проведення переговорів щодо відмови Мазепи від протекції московського царя. „

Однак "зоряний час" Й.Шумлянського настає з обранням на польський трон Яна III Собеського. З ним вони познайомилися ще під час Чуднівської кампанії 1660 р., коли Шумлянський був ротмістром панцирної корогви, а Я.Собеський - коронним хорунжим польських військ. Універсалом із Кракова від 6 лютого 1676 р. Ян III підтверджує єпископство Шумлянського й навіть доручає йому бути розпорядником адміністрації Київської митрополії та Києво-Печерської архімандрії, що свідчило про великий авторитет останнього.

7 березня 1677 р. на сеймі у Варшаві Й.Шумлянський приймає унію з рук уніатського митрополита К.Жоховського й відразу ж звертається з листом до папи римського Інокентія XI, прохаючи в нього дозволу бути таємним греко-католиком до часу, коли уніатською стане більшість монастирів Західної України. Папа римський відмовляє йому, однак, незважаючи на спротив найвищого католицького достойника, Шумлянський залишається православним єпископом. Він пропонує Яну III зібрати всіх православних та уніатів на спільний з'їзд, який мирно розв язав би проблему їх подальшого співіснування. Крім того, він вимагає від короля низки привілеїв, котрі зрівнювали б українське духівництво в правах із польським. По якімсь часі львівське православне духівництво звільняється від більшості обтяжливих податків і стацій.

З ініціативи Й.Шумлянського в січні 1680 p. відбувся православно-уніатський собор у Любліні. З огляду на відсутність більшості православного кліру цей з'їзд не мав великої ваги в тогочасному церковному процесі, хоча ца ньому й було вироблено кілька важливих документів. Зокрема, Й.Шумлянський на прохання православної делегації мав відправити до короля декларацію, в якій зазначалося, що без згоди константинопольського патріарха православні не можуть приступати до жодних переговорів з уніатами. Водночас уніати на чолі з митрополитом К.Жоховським висловили згоду розглянути, спірні питання. На Люблінському соборі виявилася двозначна роль И.Шумлянського: перед королем і уніатським митрополитом він виступав як стійкий поборник унії, перед вищим православним духівництвом - як її одвічний ворог. Після особистих зустрічей з Яном III Собеським він переконує того у правильності свого таємного уніатства.

Через рік, уже на Варшавському сеймі, Й.Шумлянський і К.Жоховський подають папському нунцію спільну петицію під назвою "Способи згоди церкви", в якій виставлялися такі умови об'єднання православних з уніатами: надання права володіння парафією чи монастирем за згодою руського духівництва; правова охорона руських священиків; виняткова юрисдикція для єпископів над віруючими; підпорядкування ставропігійних братств єпископам; відміна податків для руських єпископств; урівняння в правах руського і латинського духівництва; депутатство для руських єпископів і архімандритів у церковному трибуналі; місце біля короля поміж католицьких зверхників.

Шумлянський подав також план упровадження унії в Україні. Він полягав у тому, що прийняття унії ним і його прибічниками мало б триматися в таємниці, бо українська шляхта і братства, дізнавшись про це, відмовилися б слухати єпископа. Пропонувалося також заборонити світським віруючим листуватись із закордонними адресатами, запрошувати на уніатські з'їзди православних і закладати нові монастирі для мандрівних ченців. Однак головним пунктом цього плану була вимога надати православним рівні права з католиками та уніатами, затвердивши це на сеймі й тим самим зацікавивши "схизматиків" у переході до унії. До речі, перше прохання Й.Шумлянського про урівняння в правах православного й католицького духівництва датується ще 1670 роком, коли король Михайло Корибут пішов йому назустріч і надав певні привілеї православній Церкві. Слід відзначити, що саме цілеспрямована діяльність львівського єпископа сприяла включенню до тексту польсько-московського