Читати книгу - "Богдан Хмельницький. Легенда і людина, Петро Кралюк"

Та все ж знаходилися послідовники Липинського, навіть там, де, здавалось би, їх не повинно було бути. Наприклад, деякі послідовники «народника» Грушевського перейняли ідеї про роль Хмельниччини у творенні Української держави. До таких належав Степан Томашівський (1875–1930), Мирон Кордуба (1876–1947), згадуваний Іван Крип’якевич та інші. Про державотворчий потенціал Хмельниччини вели мову історики-дисиденти Олена Компан і Михайло Брайчевський.

Звернення до ідей Липинського відбулося в часи української незалежності, коли виник запит на «державну традицію» в історії України. Тоді погляди вченого про творення Хмельницьким Української держави виявилися доречними. Хоча й не були сприйняті в повному об’ємі. Думка про роль шляхетських елементів в українському державотворенні фактично була проігнорована. Козацтво й далі українськими істориками розглядалося переважно як народний феномен. Зате звичними стали твердження про козацьку державу Хмельницького і навіть про її ефективність.

Валерій Шевчук

Одним із перших, хто в часи незалежності голосно заговорив про це, був письменник-шістдесятник і літературознавець Валерій Шевчук (нар. 1939 р.). У 1995 р. побачила світ його робота «Козацька держава»[485]. Туди ввійшли нариси про українське державотворення в XVII і XVIIІ ст., які перед тим, із 1992 р., друкувалися в часописі «Розбудова держави». При написанні цих нарисів автор використовував як історичні, так і літературні джерела. Посилався він у своїй роботі (що показово!) і на роботи Липинського.

Шевчук, підправивши думки цього історика, вважав, що основною метою Хмельницького було відродження Руської держави, яка існувала за княжих часів. Правда, пише письменник, гетьман «побачив, що всім його величним планам здійснитися так і не судилося, а Руське князівство встановити йому не вдалося, саме те князівство, де його рід став би дідичним володарем. І справді, під кінець життя політичні плани гетьмана були надто ясні: він увіч прагнув стати князем на землях, що мали відвічну державну традицію Київської держави, отже, бажав ту державу не так створити, як відродити»[486].

У принципі, це було нове слово. Раніше автори не вели мову, що Хмельницький відновлював Давню Руську державу. Так, козацькі літописці практично не пов’язували козацьку Україну з Київською Руссю. Не робили це й українські, а також російські й польські автори в ХІХ-ХХ ст. Не простежуються такі ідеї в Липинського, на якого орієнтувався Шевчук. Зрештою, із самих документів Хмельницького не випливає, що він переймався «відродженням Русі» — хоча й прагнув утверджувати свою владу на руських землях.

Шевчук вважав, що гетьман, програвши свою велику державотворчу гру, все ж «виграв гру малу, тобто встиг збудувати українську автономію, своєрідну напівдержаву, яка по ньому проіснувала по 1764 рік»[487].

Те, що ця держава, за великим рахунком, «не вдалася», на думку Шевчука, не було виною гетьмана: «...те, що сталося в Україні і з Україною після Б. Хмельницького, була не його вина, а біда»[488].

Автор малює апологетичний образ Хмельницького. «Свій же народ і батьківщину, — пише Шевчук про гетьмана, — він любив безмежно і віддав усього себе для їхнього визволення. Було в його діях, як і в діях кожної людини під сонцем, багато помилкового, трагічного, недомисленного, але й було немало великого, навіть геніального, отож, у рівновазі величі й малості найвидатнішого нашого гетьмана треба шукати істину. Одне можна сказати напевне: він зробив для свободи рідної землі усе, що міг, тому його образ назавжди залишиться серед титанів нашого духу»[489]. Тобто маємо характеристику не стільки історичну, скільки поетичну. Але подібна «висока поезія» щодо оцінки діянь Хмельницького стала нормою навіть у працях науковців.

Цього ж року, коли побачила світ Шевчукова «Козацька держава», з’явилася праця Леоніда Мельника «Боротьба за українську державність (XVII cт.)»[490]. Написана переважно в науково-популярному дусі, вона переказувала відомі факти з історії України другої половини XVII cт. Але це подавалося, у відповідності з назвою книги, як боротьба за українську державність. Автор, говорячи про Хмельниччину, для її означення вживає термін «Велике козацьке повстання». Зокрема, він писав: «У результаті Великого козацького повстання український народ створив свою державність у формі козацько-старшинської Гетьманщини, яка відповідно до рішень Переяславської ради та Статей Богдана Хмельницького увійшла на основі широкої автономії до складу Російської держави»[491]. Загалом маємо інтерпретацію в дусі старих схем, що «працювали» ще за радянських часів. Є в роботі, звісно, й глорифікований портрет Хмельницького як державного діяча[492].

Валерій Смолій

Вершиною апологетики Хмельницького в українській історіографії часів незалежності можна вважати праці Валерія Смолія та Валерія Степанкова. У 1990-х рр. вони опублікували низку робіт, які стосувалися висвітлення біографії Хмельницького та подій з історії України середини XVII ст. Так, у 1995 р. вийшло друге видання їхньої книги «Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет»[493]. Книга відкривалася словами: «400-літтю з дня народження великого гетьмана присвячується» (вважається, що Богдан Хмельницький народився в 1595 р.). Уже ці слова налаштовували читача на певне сприйняття.

Даючи оцінку козацькому провіднику, автори писали: «Богдан Хмельницький був першим і, на жаль, останнім в історії України ХІІІ-ХХ ст. політиком, який зумів очолити боротьбу за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей, запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави. Важко переоцінити роль гетьмана у становленні державного апарату та налагодженні його функціонування. Незважаючи на своє шляхетське походження, Богдан Хмельницький, дбаючи про інтереси козацтва, пішов шляхом розвитку тих зародків національної державності, які почали формуватися на Запоріжжі та півдні Київського воєводства в другій половині XVI ст. Так на політичній карті Європи з’явилася Українська козацька держава з демократичними рисами політичного устрою та соціально-економічних відносин»[494].

Валерій Степанков

Якщо виходити з розуміння В. Смолія і В. Степанкова, то Хмельницький творив не просто державу, а державу національну. Хоча говорити про національні держави в тогочасній Європі дуже проблематично. Схоже,