Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

- Слухай, ти коли отак випадаєш з життя, то трішечки лякаєш, - пальцями притримуючи моє підборіддя повернув він мою голову до себе.

Й за ту синь очей я зачепилася. Темне свавілля довкола й блакить, яка манить і тягне до себе обіцянками неба й волі.

- Що? – прохрипіла я.

- Селено!!! Твою небесну зірочку! Якого дідька? А?

- Там мій брат? – долинуло до мене знайоме сокотіння.

Захотілося закрити очі й вимкнути цей скажений світ хоч на трішки.   

- Еміль, ми все перевіримо. Повторюю для тебе. Сидиш тихо й не відсвічуєш. Ясно? – здали нерви у Зоряна.

Зав’язалася звична перепалка, коли емоції одного застилають очі, а іншому досвід підпирає під горлянку. Але щось цього емоційного шквалу було аж забагато і десь тихо собі від’їхала. В розумінні я все це бачила і навіть чула, але участі в цьому не приймала. Й коли те гарчання перейшло в суцільний писк у вікно раптом постукали. Від несподіванки серце пустилося в дикий танок. Я смикнулася. Чистий переляк прокотився кожною клітинкою тіла та осів десь в животі.

 У вікно зазирав чоловік. Колоритний такий чоловік. З вогняно-рудим волоссям та такою рудою бородою. Він щось говорив. Я бачила, як відкривався й закривався його рот, але я залипла на його очах. Виразні зелені в оправі чорних, як смола вій…й налиті небезпекою, як кропива жалкими волосками. Але тут той чолов’яга розцвів у пишній посмішці…й перевтілився в доброго янгола…Від тих метаморфоз мене трохи пройняло. Зорян вискочив до нього й завів розмову. Але незнайомець на нього геть не звертав уваги й уважно вивчав мене. Цей погляд виражав цікавість…ну прямо, як в зоопарку коли зазираєш у клітку до тваринки й викликав в мені бентежні відчуття…З машини я, попри окрик Зоряна, вийшла і, як в стіну влетіла у липку та топку ауру незнайомця. Враз скривилася від пелени нових відчуттів. Та нех його! А могла б відчувати щось прекрасне…

 У середні століття було заведено лякати чоловіків особливим демоном, який задовольняє свою хіть…То могла хоча б задоволення отримати…Ех, мрії. Видно, мій насуплений вираз обличчя чоловіка розвеселив досхочу. Бо він, вдало продовжуючи ігнорувати Зоряна, тішився мною.

- А я все думаю, хто тут так відсвічує? – зустрів він мене словами.

- А я все думаю, що це за дивна людина переді мною? – хмикнула я.

- Селена, відійди від нього…- бубонів Зорян.

Навіть не знаю, як це в цього незнайомця виходить, але він наче перемкнув Зоряна на інший канал. Й з’явилося таке враження, наче ми з ним одні на цілому світі. Тільки він і тільки я. Ов, а це ще що таке?

- І що придумала? – зацікавлено промуркотів незнайомець.

- Ненавиджу всю цю магію, - прошипіла я й все зникло.

Ось Зорян вже вхопив чоловіка за барки й вправно виверну його мордою на капот. А цей незнайомець ошаліло водить очима й виглядає, як та мишка, яка в мишоловку втрапила. Еміль метається довкола. А я тільки й спостерігаю за цією виставою на три персони. Зорян, з натхненням юного музиканта прийнявся налаштовувати рудого незнайомця на здачу усіх паролів і явок. І таки талановитий він хлопець, бо ще трохи і я теж розпочну зізнаватися у глобальних гріхах та особистих драмах. Еміль з ентузіазмом його підтримує. Я скучаю в цьому царстві тестостерону.

- Як ти це зробила? – хрипить до мене незнайомець.

- Що саме? – зі щирим нерозумінням цікавлюсь я.

- Хто ти така?

- А ти хто такий? – не відстаю я від нього в участі дурних запитань.

- Екстрасенс я! – гордо так представився він.

З Зоряном ми майже водночас перевели погляд з цього екстрасенса на один одного…і скривилися в унісон.

- Зоряне, відпусти пана екстрасенса.  

- Він викликає в мені сумніви…- покосився на жертву своїх репресій Зорян.

- Можна подумати, що ти знаєш екстрасенсів, які викликають в тебе довіру? – скептично скривила я моську.

- Гм! Та да! Цій братії не мішало б голову тримати в чистоті та порядку не тільки зовні, але й з середини, - пробурчав Зорян, але бідоту відпустив.

Бідота вирвавшись з рук супостата, враз настовбурчилася, як горобець під стріхою й мазнула нас усіх сердитим поглядом.

- І моя голова чиста, - ображено рикнув екстрасенс. – А ви тут хто такі?

- Мене звати Селена. Його, - кивнула я на Зоряна, - Зорян. А хлопчину Еміль. Тож, що ви тут робите, пане екстрасенсе?

- Так це…кривавий місяць же буде…- з інтонацією, наче дітям нерозумним видав усім відому істину, буркнув він.

Тепер уже ми усі троє переглянулися між собою. І у всіх був такий різноманітний вираз обличчя…спалах цікавості в очах Еміля не рахується, а от по обличчю Зоряна наче пройшли брижі : злість, втома й коронне «та не може бути».

- Й що з тим кривавим місяцем, шановний? – вчепився в екстрасенса Зорян.

- Так, а ви що не в темі? Я думав ви знаєте…Вона, дуже дивно відсвічує, - задумливо оглянув мене ще раз цей екстрасенс.

Й на його чоло набігла журба, він вдивлявся в мене й кривився водночас.