Читати книгу - "Як відірватися перед весіллям, Аліна Амор"

Але й цей благодатний час закінчився, злива припинилася так само несподівано, як і почалася, нагадуючи про себе мокрою травою, калюжами та блискучим від вологи листям. Невдовзі я послизнулася і ледь смачно не гепнулась на землю, але Деміан встиг мене підхопити та зупинити моє падіння. Після чого взяв за руку міцно, наче так і треба, і вже не відпускав моєї долоні, що привело мене в повний захват.

Ми йшли мовчки, тому що щастя любить тишу і ми немов боялися його злякати. Таке дивне, несподіване, неможливе та швидкоплинне. Але чому б ним не насолодитися? 

Цього разу наш шлях був не такий довгий. Незабаром ми вийшли на ширшу й протоптану лісову дорогу, а трохи пізніше - на рівнину, що розкинулася перед поселенням.