Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан"

Минув тиждень.

Галина все ще перебувала в комі, що дуже турбувало Злату, яка працювала дистанційно, бо батько суворо заборонив їй покидати маєток. Кожен день з нього замість Злати їздила підставна дівчина. Яка і привозила їй роботу з офісу. Нестор теж більше працював з дому. Агнію відправили до Франції, Стоцький купив їй та її сестрі Стасі тур по Європі. Агнія обурювалася, але все ж подарунок прийняла.

За тиждень поїздок двійника Злати, охорона помітила стеження за машиною. Андрій повідомив, що тепер варто бути напоготові. Нікому не розслаблятися, адже зловмисники вичікували моменту.

У понеділок Златі з рання зателефонував Юрій Борисович та попросив дівчину, з’явитися власною персоною в офісі, адже в них переговори з іноземною делегацією. Батько був проти, він все чудово розумів, але відпускати доньку боявся, та і Нестор вперся рогами, що нікуди вона не поїде.

Злата нервувала. Вона вже була одягнена у темно червоний штанний костюм і ходила по спальні туди сюди дратуючись. Власія погодувала, він спав, а вона босоніж крокувала кімнатою, аби не потурбувати його сон. Добре, що зубки вилізли. Була здивована, адже Нестор таки дозволив використовувати відвари для протирання розпухлих ясен від Інги, трави діяли куди ефективніше ніж медикаменти. Малюк заспокоївся, та, і жар відразу спав.

Двері у спальню тихо прочинилися. Оглянулася, до неї наближався Нестор. Бентежив його невдоволений вираз обличчя. В мить здолавши відстань між ними, притиснув дружину до себе.

— Я нікуди тебе не відпущу. — Владно низьким голосом заявив, відверто заглядаючи в очі.

— Несторе, я мушу, я й так завинила перед Галиною. Саме через мене вона в лікарні. — Тихо, але зірваним тоном відмахнулася.

— Злато, я не можу дозволити собі таку розкіш, як відпустити тебе. Ти потрібна мені та синові. Тим більше, що, Андрій Володимирович, проти того аби ти їхала.

— Як ви не розумієте, я мушу...

 Відмахнулася Злата і в мить опинилася міцніше притиснутою до сильного тіла чоловіка. Від цього жесту блуд загуляв тазом. Повільно підняла повіки з довгими віями, й відверто заглянула в очі чоловіка. В них панувала суворість та невблаганність. Це по новому дурманило свідомість.

— Ти нікуди не поїдеш. — Впевнено заявив Нестор, й нахилившись впився в її вуста.

Встояти проти цієї спокуси не могла. За цей тиждень Нестор кожен день влаштовував їй незабутні ночі кохання. Шаленого бажання не було, але йому вдавалося пробуджувати його у ній, кожного вечора. Кожного разу нагадував їй, що це найкращий у світі антидепресант. Кілька разів Злата хотіла зробити йому масаж та він забороняв, мовляв, його тіло спотворене, їй не потрібно це бачити. Ніякі вмовляння не допомагали.

Розслабившись Злата віддалася цьому поцілунку цілком, забувши про все на світі. Нестор першим обірвав цю насолоду.

— Я хочу тебе. — Наполегливо збудженим тоном прошепотів. Руки чоловіка, міцніше стискали стрункий стан дівчини.

Від цих слів все в середині пульсувало, але вона мусить виконувати свою роботу.

— Мій коханий, це дуже зваблива пропозиція, але давай перенесемо це на вечір. — Перебуваючи на враженнях запропонувала.

— Злато, ти змушуєш мене, на жорсткі міри. Я не відпущу тебе, якщо мені навіть доведеться тебе зв’язати. — Зірваним тихим тоном пригрозив.

Така заява обурила Злату. Різко звільнилася з його обіймів, простягнувши руки наперед себе, і тихо, але з викликом кинула.

— Зв’язуй. Посади на ланцюг. — Сльози скотилися з очей. — Я мушу працювати, чи може ви з татом поїдете замість мене? — Змахнула сльози опустивши руки.

Нестор зітхнув, пильно та невдоволено дивлячись на неї, сухо заявив.

— Ти наражаєш себе на небезпеку. Потрібно було перенести переговори.

Тепер зітхнула Злата. Ніхто не хотів її розуміти, вона й сама не хотіла їхати, справді боялася, але...

— Переговори ще Галина запланувала.

— Злато, я хвилююся. — Сухо зізнався Нестор.

— Все буде добре, не варто нервувати. — Невпевнено просила.

На це Романов лише хмикнув, розуміла він їй не вірить.

— Несторе, мені пора. — Зробила крок, аби поцілувати його, та він відвернувся подавшись до вікна. Від цього стало так прикро. Чекала на його підтримку, а він демонструє гордість. — Знай, щоб не трапилося я кохаю тебе. — Кила йому в спину, й повернувшись подалася до дверей.

Вже за мить опинилася у міцних чоловічих обіймах.

— Залишся. Не їдь. — Зірвано шепотів Романов на вухо обпалюючи шкіру гарячим подихом. — Я б залюбки поїхав з тобою, але це суперечить правилам безпеки. Твій батько розробив стратегію, і, як не дивно вона діє, я не можу порушити правила.

— Несторе! — Повернулася до нього обличчям. — Я дуже ціную твою турботу, мені дуже приємно, але я мушу їхати. Залишайся зі сином, а я скоро повернуся.

Нестор важко зітхнув та закрив повіки. Розуміла він не хоче цього, але по іншому не буде. Таки поцілувала його ніжно в уста та залишила спальню, відчуваючи на собі його невдоволений погляд.

Батько теж яскраво виразив своє невдоволення, тож в офіс Злата відправилася з зіпсованим настроєм та у супроводі ще двох машин.

Доїхали добре. Автомобілі зупинилися, Злата зловила себе на думці, що даремно її кохані чоловіки, за неї так хвилювалися.

— Не виходьте. — Наказав один з охоронців, що сидів поруч.

Він першим вийшов і оглянувши все навколо подав руку дівчині. Тільки встигла вийти з машини, як невідомо звідки взявся хлопчисько в балаклаві, який біг до них з пляшкою в руках. Злата нічого не зрозуміла як опинилася притиснутою обличчям до охоронця, що щойно подав їй руку. За мить почувся зойк чоловіка. Постріл. Далі не могла нічого розібрати, адже з рук чоловіка, її саму хтось вирвав, і ховаючи повів кудись. За мить змусили сісти в машину. Все відбувалося так швидко, що навіть зрозуміти нічого не могла.

— Злато, знімайте верхній одяг він пропалений кислотою. — Наказав грубий чоловічий голос, і хтось відпустив її цілком.

Кліпнула повіками, не могла нічого збагнути. Отямилася від того, що її плащ розстібав один із батькових охоронців. За, що отримав по руках.