Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

Шість днів — і нічого.

Жодного сліду нутрощів, які зникли з тіла Квайна, жодних даних експертизи, які вказали б на потенційного вбивцю (Страйк розумів, що якась волосина чи відбиток виключили б учорашній допит Леонори). Ніхто більше не заявляв, що бачив постать у паранджі, яка входила до будинку незадовго до смерті Квайна (чи вважала поліція, що то просто витвір уяви сусіди в товстих окулярах?). Ані знаряддя вбивства, ані записів з неочікуваними гостями на Тальгарт-роуд, ані підозрілих перехожих, які помітили б свіжоскопану землю, ані знайденої гірки гнилих тельбухів, загорнутих у чорну паранджу, ані слідів сумки Квайна, де лежали б нотатки до «Бомбікса Морі». Нічого.

Шість днів. Страйк свого часу ловив убивць за шість годин, хоча, слід визнати, то були незграбні злочини, продукт гніву й відчаю, де докази лилися рікою разом з кров’ю, а перелякані чи некомпетентні злочинці невміло брехали всім навколо.

Вбивство Квайна було інше — дивніше, зловісніше.

Підносячи до губ горнятко, Страйк побачив тіло так чітко, ніби дивився на фотографію у себе на мобільному. Це був театр, сценічні декорації.

Страйк критикував Робін, але сам мимоволі питав себе: нащо це було зроблено? Помста? Безумство? Спроба приховати — що? Дані для експертизи змила соляна кислота, час смерті був незрозумілий, злочинець зайшов і вийшов непомітно. Сплановано ретельно. Всі деталі продумано. Шість днів — і жодної зачіпки... Страйк не вірив заяві Анстиса про декілька версій. Звісно ж, давній друг більше не ділився інформацією — після тих жорстких вимог до Страйка не лізти, триматися подалі.

Страйк неуважно змахнув попіл зі старого светра і підкурив нову цигарку від недопалка попередньої.

«Ми гадаємо, що злочинець украй небезпечний»,— так Анстис сказав репортерам. На смак Страйка, це була заява до болю очевидна і дивно оманлива.

І тут до нього прийшов спогад: спогад про велику пригоду на вісімнадцятий день народження Дейва Полворта.

Полворт був найдавнішим другом Страйка; вони товаришували з ясел. Протягом дитячих і юнацьких років Страйк регулярно виїжджав з Корнволла, а тоді повертався, і дружба відновлювалася з того місця, де її востаннє перервала Страйкова мати зі своїми примхами.

Дейв мав дядька, який підлітком виїхав до Австралії і нині став мультимільйонером. Він запросив небожа приїхати на вісімнадцятиріччя в гості й привезти з собою друга. Двоє підлітків полетіли світ за очі; то була найкраща пригода в їхньому юному житті. Замешкали у величезному будинку дядька Кевіна на узбережжі — всюди скло й поліроване дерево, у вітальні бар; діамантові бризки океану під сліпучим сонцем, велетенські рожеві креветки на мангалі; дивні акценти, пиво, ще пиво, засмаглі блондинки, яких не побачиш у Корнволлі, а тоді — просто на день народження Дейва — акула.

«Вони небезпечні, тільки якщо спровокуєш,— сказав дядько Кевін, який любив пірнати з аквалангом.— Не займайте її, хлопці, га? Не видрючуйтеся».

Але для Дейва Полворта, який любив море, який удома серфінгував, рибалив і ходив під парусом, те видрюкування було способом життя.

Чорнопера акула — природжена вбивця: невиразні мертві очі, ряди зубів-стилетів,— але Страйк став свідком її лінивої байдужості, коли вони пропливали над нею, захоплені гладенькою красою рибини. Він розумів, що акула щаслива була б відпливти собі в лазуровий морок, але Дейв був рішуче налаштований її помацати.

Шрам досі не зійшов: акула акуратно відірвала йому шмат передпліччя, і правий великий палець частково втратив чутливість. На здатність Дейва робити свою справу це не вплинуло: нині він працював інженером-будівельником у Бристолі, й у пабі «Вікторія», куди вони зі Страйком заходили випити «Дум бару», коли приїжджали додому, його називали Живчиком. Упертий, відчайдушний, затятий шукач пригод, Полворт і досі у вільний час пірнав з аквалангом, але сумирних акул Атлантики не чіпав.

У стелі над головою у Страйка щось хруснуло. Такого звуку він раніше тут не чув. Страйк простежив за напрямом звуку очима, а в спогадах постала тінь на морському дні й — зненацька — темна хмара крові; тіло Дейва б’ється, заходячись мовчазним криком. Убивця Квайна, подумав він, був мов та чорнопера акула.

Серед підозрюваних у цій справі не було шалених і нерозсудливих хижаків. Ніхто в минулому не чинив, наскільки було відомо, насильства. Не було, як це часто трапляється, коли знаходять тіло, сліду минулих гріхів, який привів би просто до дверей підозрюваного, жодного закривавленого минулого, яке тягнулося б за ним, мов мішок з тельбухами, принаджуючи голодних гончаків. Цей убивця був рідкісна і дивна звірина: той, хто ховає свою істинну природу, поки не зачепиш його за живе. Подібно до Дейва Полворта, Оуен Квайн нерозважливо подражнив лихо, яке спало тихо, і стягнув на себе жахіття.

Страйк не раз чув зручну сентенцію, що, мовляв, кожен може стати вбивцею, але знав, що то брехня. Понад сумнів, є такі, хто вбиває легко і з приємністю: він таких зустрічав. Мільйони людей успішно навчаються забирати чуже життя; серед цих був і сам Страйк. Люди вбивають принагідно, шукаючи вигоди чи обороняючись, знаходять у собі здатність пролити кров тоді, коли іншого виходу немає; але існують і ті, хто не може, навіть під найсильнішим тиском, скористатися нагодою і порушити останнє й найбільше табу.

Страйк навіть не думав недооцінювати рішучість, яка знадобилася, щоб зв’язати, прибити і вительбушити Оуена Квайна. Людина, яка це зробила, досягнула своєї мети непоміченою, успішно позбулася доказів і поки що не виказувала достатньої тривожності чи провини, щоб цс хтось помітив. Усе це вказувало на особу небезпечну, дуже небезпечну — хоч і нездорову.

Поки ця людина вважає, що її не викрили і не підозрюють, навколо нікому нічого не загрожує. Але якщо зачепити її знову... зачепити, ймовірно, за те саме місце, якого торкнувся Оуен Квайн...

— Чорт,— вилаявся Страйк і відкинув цигарку в попільничку, бо не помітив, як вона обпекла йому пальці.

То як йому діяти далі? Якщо від злочину не тягнеться жодних слідів, то, подумав Страйк, треба рушити в бік злочину. Якщо по смерті Квайна неприродним чином не лишилося жодних зачіпок, прийшов час придивитися до останніх кількох днів його життя.

Страйк дістав мобільний і, глянувши на нього, глибоко зітхнув. Чи існує, подумав він, інший спосіб добути першу частину інформації, якої він потребував? Він подумки продивився чималий перелік своїх знайомих, відкидаючи варіанти один по одному. Зрештою — і без великого ентузіазму — він вирішив, що найвірогідніше результат йому принесе найперший